Таємниці океана

                                                *
Промовлене капітаном слово викликало у членів його команди справжній жах. Почалася паніка та метушня. Циклоп, котрий все ще тримав Края над землею, ніби якусь пір'їну, недбало закинув його у шлюпку. Горбуна більше не бентежило те, як здоровань обходився з Краєм. Він був першим, хто заскочив до шлюпки, приземлившись товстим задом на Краєву руку. При цьому Горбун вимагав, щоб інші штовхали зав'язлі у піску шлюпки  старанніше. Тільки спіймавши на собі пронизливий погляд капітана Морґана, Горбун скривившись, таки виліз та неохоче почав штовхати разом з іншими. Навіть зараз, крізь пульсуючий біль у лівиці, в момент потаємної небезпеки, Край не міг не думати про слова старого пірата. Тепер для нього це здавалося так само зрозуміло і логічно, як і те, що він не збожеволів. Адже цей  голос чули й інші.
"І чому я думав, що зі мною розмовляв саме острів? Це море...чи океан? Де я? І хто такий... цей Археос?"
Край взяв контроль над власними думками, коли шлюпки були уже майже на воді. Коли острів затрясло від люті, а морські хвилі почали шмагати дужче та настирливіше, бажаючи загнати шлюпки назад на в'зкий пісок.
- Піднажміть! — скомандував капітан оголивши ряди золотих зубів — І один, і дв-ва, і т-рри!
Різко вирвавшись з лап піску, шлюпки опинилися на воді нервово похитуючись під вагою піратів, котрі квапливо застрибували досередини. Тієї самої миті, з неймовірною потужністю щось вирвалось з під водних глибин. Воно "виросло" просто між шлюпками – відкинувши їх в різних напрямках. Край з жахом зрозумів, що це ніщо інше, як неймовірних розмірів щупальце якогось восьминога. Темно-сірий, рельєфний мацак, позбавлений присосок, натомість вкритий дивним мохом. Від нього несло неймовірною давниною. Це не був рибний сморід – це було щось досі невідоме – якесь позаземне. Ще більше його жахали роздуми про розміри самої потвори, яка ховалася десь глибоко на дні. Тішило лише одне, шлюпку в якій він знаходився відкинули в бік пароплава. В той момент Края мало хвилювала доля інших піратів, яких випадок повернув на берег. Нещодавній кривдник Края також був серед тих, хто намагався повернути шлюпку на воду. Циклоп голосно лаявся та з притиском змушував інших взяти над собою контроль. Звиваючись над островом, щупальце, немов слухало, сканувало простір, а потім вловивши голосні команди Циклопа, кинулося на джерело галасу. Кілька піратів завбачливо кинулися у море, але тільки  не Циклоп. Він встиг зробити кілька пострілів, а потім його розплющило з такою неймовірною силою, що здавалося острів запросто трісне навпіл. Дощ із крові та плоті накрив його піски, а одне єдине око, котре було мав в наявності Циклоп, приземлилося прямісінько на коліна Горбуна. З неабиякою відразаю Горбун відсахнувся, чим ледь не перекинув весь екіпаж шлюпки. 
- Тихо...— зашепотів капітан Морґан, затуляючи вуста Горбуну та силою саджаючи того на місце — воно реагує на шум.
- Його знову вбили.— викривив вуста Горбун слідкуючи за великим блакитним оком, що гойдалося на дні шлюпки — Вже в тринадцяте.
- Немає різниці. Він циклоп. І Сідісе, ми їм не допоможемо.
З важким тягарем на серці, Сідіс відвів тужливий погляд від благаючих допомоги піратів.
- Все буде гаразд. — сумно пробелькотів Сідіс демонструючи відтятий безіменний пальця.
На здивування Края, те саме зробила й решта піратів, включно з капітаном Морґаном. І у кожного з них, окрім зовсім юного хлопця, не вистачало того ж пальця. Ось тільки у капітана не вистачало пальця на правиці, в той час, як у решти на лівиці. Край не розумів, що це все означає, але й варто погодитися – зараз йому було зовсім не до цього.
Раз-по-раз молитви приречених піратів уривали хвилі невідомо яких вод, але щупальце і не думало нападати. Навпроти, воно смикнулася та зникло під водою. Хоч капітан Морґан й не подав виду, проте Край був певен, що той здивований такою поведінкою мацака не менше, ніж він сам був здивований чудній поведінці піратів.
Капітан Морґан, немов нічого не сталося, підняв око та простягнув його Сідісу.  
- Пощастило йому з нами. — промимрив старий виймаючи з чималого мішечка на поясі, вкритий подряпинами, сталевий термос.
- Нам усім. — кивнув капітан та крутнув кришку,  як гадав Край, термоса.
Вириваючись з цього незрозумілого контейнера, у повітрі заклубочився дим, який не мав ні кьолору, ні запаху. Обережно помістивши око всередину, капітан замкнув капсулу.
- Що тут відбувається? — не втримався Край, розгублено шукаючи відповіді на обличчях інших — Я нічого не розумію... Хто ви? Подивіться на нажахані обличчя ваших побратимів... Ви їх просто залишите тонути? 
Від цієї промови Край навіть відчув жалість до них, але невідоме всередині підказувало, що їх не можливо врятувати. І що головне, на місці капітан він зробив би теж саме. Єдине чим міг допомогти Край – бажати їм швидкої смерті. Море, здавалося, почуло його невимовні благання. Один за одним, піратів затягувало під воду. Край бачив нечіткі обриси людиноподібних створінь, які тягли нажаханих піратів до темних глибин. 
- Я не цього просив — розпачливо промовили вуста Край. Він чудово розумів, що ж за жахлива смерть очікує на них.
Ніхто й не звернув уваги на розмови Края з невідомим, всіх куди більше хвилювали хвилі. Вони все більшали, почало здаватися, ніби шлюпку прибиває до берега. Сумнівів не було, якщо так піде й надалі, одна з хвиль перекине їх.
- Де їх чорти носять? — прошипів капітан позираючи то на іржаву посудину, то на розбурханий океан.
Край з останніх сил тримаючись за шлюпку, покосив змучений погляд в бік пароплава. На палубі метушилося ще два пірати. Цілячись у їх бік чимось схожим на гарпун, вони сперечалися.
- Невже вони хочуть потопити нас?
Задані Краєм питання залишалися без відповідей, і це неабияк гнівало його.
- О-о ні... Щ-щось наближається. — заскиглив Горбун незмигно дивлячись у воду.
- По інший бік також. — тремтячим голосом повідомив молодий пірат, якому б Край не дав і 18 років.
Обличчя капітана Морґана наповнилося невблаганною злістю, від якої у Края пробігли тілом сироти.
- Іншого виходу нема. Стріляйте, щоб це не було – воно живе, а це означає, що його можна убити.
Капітан в чергове поглянув на пароплав, кивнув йому, а, можливо, піратам, які все продовжували суперечку. Затим вийняв чудного пістолета та направив його у воду. Решта послідувала прикладу свого капітана. Край похилив голову на бік, прикриті маревом води створіння наближалися з усіх сторін. Наступної миті почали лунати вистріли, однин за одним, синхронно, наче ансамбль. За пострілами лунали крики, ні...радше незрозумілі звуки – здушене крекотіння. Вода навколо їх шлюпки набиралася барв крові, і створіння несучи великі втрати почали відступати. Вже за кілька миттєвостей Край зрозумів чому...