Археос

                                             *
Впавши навколішки Край звів руки до неба. Він не вірував у звичних для людства богів, та й щось глибоко всередині підказувало йому, що острову це б не сподобалось.
- Невже це не сон!? Як це корито зуміло
сюди дістатися?
Крізь пелену сліз, "оживший" погляд чоловіка знову прикипів до пароплава. Той зупинився подалі від берега, і тільки тоді Край помітив ким були ті люди, котрі спускали на море кілька шлюпок. Вони ніяк не походили на рятувальників чи звичайних людей втрапивших у халепу. Край був певен – вони пірати. Піднесення швидко змінилося розпачем, тепер Край не мав такої певності в своєму спасінні. Що там казати, не було навіть певності у своєму недалекому майбутньому.
- Невже мене не шукають? — Край споглядав як наближалися до берега шлюпки і кипів від злоби. Та він не знав чи мав на це підстави. Цей острів з кожним днем здавався йому все незвичайнішим, якимось... неприродно живим.
- Готовий битися об заклад, —  пирхнув Край в пісок — мене визнали безвісти зниклим...розірваним акулами...мертвим. Я правий, Острове?
Острів не відповів, але він і не очікував
цього від шматка землі, який за весь
час нашіптував одне й теж саме слово, немов тупий папуга.
Не прибавилося довіри до новоприбулих ні
після того, як шлюпки причалили, ні після того, як Край поглянув на обличчя їх капітана. Край одразу зрозумів хто серед них головний. Більшість із них були здивованими, деякі ще не відійшли від жаху марева, і лише на його пошрамованому обличчі читалася цікавість. Очолюючи процесію він повільно і рішуче ступав берегом острова. За ним тяглися інші пірати, а низенький чоловічок, який безперестанку щось тарабанив, розмахуючи короткими руками-сардельками, намагався триматися поруч. За кілька метрів від Края капітан зупинився, окинув його повільним, дещо розчарованим поглядом та промовив:
- Ти і є Край?
Край здивовано кивнув. Мова пірата була інакшою, не такою, якою послуговувався він сам. Однак, він її чудово розумів. Рівно настільки, наскільки розумів і мову острова.
- Хто ви? Звідки знаєте моє нове ім'я?
- Ти підеш з нами. — ніби не почувши його слів продовжив капітан — Циклопе, взяти його.
Наперед вийшов здоровань з широкою щелепою. Не важко здогадатися чому саме до нього приклеїлося таке ім'я. Великий, на кілька голів вищий за решту чоловік з міцними руками. Тільки ось...не дивлячись на те, що в нього було одне око, він не втрачав іншого. Він просто мав одне очисько посеред вузького чола.
Не встиг Край прийти до тями, а здоровило схопив його за горлянку та повалив на вологий пісок. Міцними лабетами Циклоп схопив Края за ногу та поволік назад до шлюпок. Просочений солоною водою пісок потрапляв до рота, а слабкі хвилі раз-по-раз били в обличчя. Край пручався, проте й сам був некращим за ті ослаблені хвилі.
- Не тойво, — басисто звелів здоровань харкаючи під ноги — бо буде гірше.
- Телепню! — тонкий голосок горбатого чоловічка пронизав спокійний острів — Він потрібен живий! Живий! Розумієш значення цього слова!?
Край відчув, як ручище, що повністю охопило його гомілку посилило тиск. Він зойкнув від болю та  прикусивши губу зціпив зуби.
- Горбуне, я випадково — коротко реготнув велет однією рукою здіймаючи Края на землею.
*Край... Край...*
- Що ти там говориш!? — Горбун кинув розгублений погляд на зімкнені вуста їх в'язня
*Край... Край...*
- Ми не розуміємо тебе! — просичав крізь зуби Циклоп — Чи ти не чув, що сказав цей курдепель?
- Ц-це не в-він — затремтів Горбунів голос — Його вуста не ворушилися!
Тиша... — ледь чутно, але переконливо звелів капітан.
Всі зупинилися уважно прислуховуючись. Край все ще висів у повітрі і жадібно хапав повітря. Він також слухав, але на відміну від решти знав хто це говорить.
Шум хвиль, легкий подув теплого вітерцю, що так приємно ніжив обличчя, а ще важке дихання Горбуна, який так і тяготів скоріш всістися у шлюпку, а потім знову:
*Він мій... він мій...*
- Що це за мова, Сідісе?
Найстарший з піратів, який і зброї б не втримав, розгублено вслухався правим вухом в дивне звучання цієї мови.
-Хм-м, я не знаю капітане — дещо розгублено відповів старий.
Вчергове Края охопило здивування з однією лише думкою:
"Невже ніхто не розуміє?"
- Це острів, —  простогнав Край  крутячись навсібіч — він не хоче, щоб я полишив його.
Всі, як один глянули в його бік, а потім на капітана.
- Сідісе...
- Я зрозумів, капітане. Можу припустити, що це українська. Я так гадаю... Можливо, польська, білоруська, але гадаю... все ж українська.
Капітан Морґан облизав потріскані вуста та запитав:
- Ти розумієш нас? Можеш розмовляти англійською?
Край геть не розумів різниці між мовами. Для нього все було однією мовою.
- Так... Це голос острова, і він проти того, щоб я покидав його.
- Здається мені, нам не доплатили, друзі. Він нічого не згадував про туман та дивні голоси з під землі.
- 3 під водних глибин.— промимрив Сідіс — Голос лунає з під води...
-  Археос...— нерівним голосом прорік капітан прагнучи бачити набагато глибше принишклої поверхності океана, вглиб вируючого зла.