Сьоме

- Зберись, Уля, сьогодні все має пройти ідеально, - миловидна пухкенька жіночка, балакала зі своїм відображенням. Вона поправляла зачіску та періодично поплескувала себе по рум’яним щічкам. – І звідки ж ця комісія взялась, сім років працюю керуючою, ні разу не приходили. А тут приспічило, падлам.

Уля пригладила руками свій бежевий діловий костюм, переконалась, що виглядає солідно й пішла наводити лад.

Її асистент, м’ятного кольору пухнастик з лапками, схожими на гусячі, терпеливо слідував поряд та вислуховував нарікання керівниці.

- От хто понабирав вас в цех, з вашими лапками тільки трави крутити. А ця шерсть, - вона демонстративно зняла волосину з кишені костюма – негайно повідом всім, у кого линька, щоб на сьогодні брали відгули.

- Так, пані. – засоромився асистент та почав строчити повідомлення ічару.

- А це що таке?! – ошелешено зупинилась біля зеленого увальня, що нагадував жабу, з древніх міфів. – Ти якого лижеш цю стеблину.

- Ги-ги, так я найнявся до вас лише заради цього – як ні в чому не бувало, продовжив він вилизувати рідкісний інгредієнт.

Уля прикрила очі, тяжко видихнула.

- Хто? Ай, не важливо. Дай розпорядження, щоб сюди принесли ширму, закрити з усіх боків, щоб навіть клаптика цього неподобства видно не було. І повісьте таблицю «Строго засекречена технологія»

- Так, пані. – асистент продовжив набирати повідомлення.

Тоненькі істоти вправними рухами скручували ароматичні палички. Вхід йшло все, що потрапляло їм під руку. Шустрий хлопак-помічник прибирав зайве та підсовував їм оброблені матеріали.

- Ну хоч тут все як завжди. – задоволено мовила вона – через скільки прибудуть?

- Хвилин двадцять. Всі п’ять особин з линькою взяли відгул та покидають територію цеху.

Уля помітила неподалік ще одного жабоподібного. Він активно жував мілкі листочки-відбраковки, відригував, формував щось схоже на стебла та виставляв на сушку. Вона піджала губи.

- Строго засекречена технологія? – запитав асистент.

- Угу, - коротко відповіла жіночка, намагаючись взяти емоції під контроль.

На трьох лапах до них прискакала новенька ічар.

- Столи накрили, напої звичайні, чи елітні?

- Водички постав. У нас тут не ресторан.

- Прибули, - почулось зі сторони асистента.

- Згинь, щоб жодної шерстинки ніхто не побачив.

- Так, пані.

Якоб чекав цієї екскурсії з нетерпінням. Він присвятив життя своїй професії, але на цеху зі справжньою ручною роботою побуває вперше.

Неподалік зеленуватої планети висіла затемнена сфера. До неї пристиковувались вантажні кораблі різних габаритів. Пристиковка пройшла швидко, одразу помітно, що це для них рутина.

Їх зустрічала ділова жіночка. Вона трішки нервувала, оглядала свій одяг і занадто часто поправляла його. Одна рука постійно стиснута в кулак. Керівник групи вирішив заспокоїти її.

- Спокійної вам погоди та високих врожаїв. Вважайте, що ми просто приїхали на екскурсію. – посміхнувся той, злегка показавши ікла.

- І вам всього найкращого. Почнемо одразу, чи бажаєте відпочити?

- Одразу. – Якоб зрадів, що не прийдеться терпіти нікому не потрібні церемонії.

- Отож. Вся наша продукція проходить виробничі процеси тільки ручної роботи. Спеціально відібрані та навчені лунтріанки на планеті вирощують всі необхідні трави та інші ресурси. Вантажні кораблі постійно доставляють на станцію свіжу сировину. Тут ви бачите пункт прийому. Наступний крок, сортування. Он в тій закритій кімнаті наша найновіша секретна розробка. Безвідходне виробництво.

- Ого, вау, це дивовижно. – комісія заворожено слухала ораторку.

- Також, ми підтримуємо максимально чисте середовище.

- Які вони вправні, - не стримав здивування Якоб, коли побачив як формують готовий виріб.

- Досвід, - поважно мовила Уля.

- В там що? – запитав керівник групи, вказуючи на ще один закритий сектор. Чомусь йому здавалось, що він зроблений з дощок та тканини.

- Це експериментальна ароматизація. Також там очищують рідкісний сорт авлени.

Всі покивали головами та подумали кожен про своє.

Якоб залишився задоволений цим візитом. Особливо його порадувала вкінці огляду склянка чистої крижаної води.