П'яте

— Джек, Джек, ідемо, хлопчику. Сьогодні випробуємо новий маршрут. — Сем Бантерман узяв свого улюбленця й відкрив шлюз дому.

Загалом асторванти гуляли нечасто: більшу частину доби перебували вдома на дахах-куполах, накопичуючи енергію випромінювання рідної зорі.

Зате ввечері, під час прогулянок, розвивали дуже високі швидкості.

Сем сьогодні надзвичайно радісний. Нарешті влада дослухалася. Нарешті виділили більше простору. Вчора друг уже випробував трасу до супутника й залишився в захваті.

Просторі коридори з новітнього матеріалу. Зони відпочинку з мерехтливою травою. Ігрові майданчики для малечі. Вражаючі краєвиди рідної планети. Хіба ж не чудо? Чим старший індивід, тим більше простору вимагало його тіло.

По дорозі на вхід до траси, він зустрів сусіда, що вів на прогулянку свою красуню Дейзі.

- Друже, радий тебе бачити, - мовив Сем.

- І я тебе, щось ти все пізніше й пізніше почав вибиратись з дому.

- Та роботи повно. Уявляєш собі, нещодавно відкрили організм, який рухається надзвичайно повільно. Щоб подолати відстань між нашими будинками, йому треба ціла доба.

- Нічого собі! Він, мабуть, крихітний?

- В тому то й справа, що ні. Десь як твоя дівчинка.

- Ого, вони такі рідкісні?

- Їх на планеті повно. Справа в тім, що ми зі своєю швидкістю просто не встигаємо їх помітити. Якби не новий винахід Ніка Бузлика, то ніхто б і не здогадався про існування таких дивовижних істот.

Сусід задумався. Він з самого дитинства захоплювався наукою. І ця інформація з перших рук стала для нього важливою.

Вони швидко дістались входу на трасу, що розташовувався в їхньому секторі. Входів було кілька. Таких як вони, панів поважного віку, було не так то й багато. Наука тільки нещодавно розробила систему подачі чистої енергії, що подовжило життя асторвантів. Це величезний прорив.

Тунель виявився навіть кращим, ніж розповіді про нього. Вихід за межі атмосфери для них чотирьох став цілою подією. Вперше в космосі, вперше так далеко від дому.

Вдосталь нагулявшись по просторим трасам, вони розташувались в зоні відпочинку та відкрили свої кейси з енергетичними добавками.

- Мені тут нову розробку передали, кажуть, покращує роботу мозку. Спробуєш?

- А давай.

- Як там справи у тебе на роботі? Є якісь прориви.

- Не повіриш, цей молодняк вбив собі в голову, що треба відправити повідомлення інопланетянам.

- Хаха, хіба вони існують?

- Знаєш, я якось теж навіть не міг подумати, що з нами живуть істоти, яких ми не можемо побачити.

- І то правда, - відповів Сем. – давай пустимо наших улюбленців в ігровий майданчик.

Це зайняло деякий час. Асторванти знов думали кожен про своє. Біолог і астроном. Такі різні та такі схожі.

Вони зайняли місця поближче до майданчика.

- Твоя Дейзі вже почала розвивати інтелект?

- Ні, поки ще замало енергії. Та й поглянь на неї, лиш одні ігри в голові. – сусід загадково посміхнувся.

- Так чому ти проти відправляти той сигнал?

- Це важко. Треба все обдумати, вони спішать жити, як у древні часи. В якщо ми дійсно когось знайдемо. Як вони до нас поставляться? Раптом вороже? Крім того ми моніторимо космос ще з початку зародження науки і нічого. Тиша. Чи може таке бути, що ця тиша не просто так?

- Справді, важка тема.

- От уяви, що космос це величезне поле з райдужними деревами, вони древні, великі і за кожним деревом хтось ховається. Що, якщо ми повідомимо про себе перші, нас просто знищать? Я б цього точно не хотів.

- А раптом навпаки. Вони шукають друзів та нові технології, співпрацю.

- Можливо. Боюсь, на свому віку нам про це не взнати.

- І то правда. Дивись, моя малеча вже трішки потухла.

- Пора додому.

Повертались так само мовчки. Ще більш задумливі, ніж коли виходили на прогулянку. Довше життя – це чудово та дивовижно. Але багаж досвіду та сумнівів тиснув на обох з великою силою.

- Ви завтра знову вийдете? – уточнив Сем.

- Звісно, будемо раді вас з Джеком бачити.

- Тоді до зустрічі.