Третє

-Зірки ведуть, зірки ведуть, крізь темний космос...- білява дівчинина вийняла навушник крапельку з вуха. Вона сиділа в зручному кріслі загальної зали. Хлопчина її віку легенько тикав пальчиком в руку, привертаючи до себе увагу.

- А що це ти там наспівуєш? – кокетливо почав малювати пальцем узори на її шкірі.

- Ти не знаєш?! – зробила круглі очі вона. – Це ж зараз хіт. Знайшли якийсь стародавній носій інформації з ініціалами ММ і там була ціла дискографія шедеврів. Цей автор випереджав свій час. Зараз вчені визначають походження знахідки. Але всі пісні виставили назагал.

Вона ще довго щебетала, заглядаючи в очі своєму коханому. Він уважно слухав. Ніжно торкався та думав про те, що його Єва надзвичайно чарівна. Коли дівчина почала декламувати тексти пісень, хлопець вирішив, що пора закінчувати цей монолог.

- Давай підемо до екскурсовода, кажуть, скоро ми будемо пролітати першу сферу Дайсона в цьому секторі. Це цікавий історичний об’єкт.

- О! Дійсно, а чому ж ти мовчав. Ярику, ти такий інтриган. – посміхнулась, взяла його за руку і перша піднялась зі свого місця.

Він давно захоплювався юною і енергійною красунею. Коли зустрів у дослідницькому центрі, просто не міг відвести очей. Можливо, тому Єва його й помітила. Сьогодні він запланував найголовнішу подію в їхньому житті. Зізнання. Ще, буквально, кілька годин і вони будуть пролітати дуже яскраву аномалію. Саме там має бути його освідчення.

- Так добре, що тобі вдалось знайти квитки на цю екскурсію. – все тішилася вона.

- Пусте, - відмахнувся Ярослав. – Ти ж знаєш, хто моя мама.

- І справді, - трішки знизився градус веселості дівчинини. Вона згадала важку розмову з матір’ю коханого. Звісно, не хотілось так швидко виходити заміж, але втратити його набагато страшніше.

- А ти чула місцеву байку?

- Байку? Там щось моторошне? Твої історії завжди жахають. – здригнулась Єва.

Він ніжно притягнув її в обійми, поцілував волосся і зашепотів на вушко.

- Нічого жахаючого. Древні вчені вважали, що якщо довго чекати, то десь у всесвіті може з’явитись все що завгодно. Навіть ті твої туфельки, що вже другий місяць вагаєшся купити.

Він обережно вклав в її руку ручку від пакета, що увесь час летів за ними на мінігравіандроході.

- Та невже?! – Єва вирвалась з обіймів, заглянула в подарунок, запищала як маленька мишка і на радощах смачно чмокнула хлопця в щоку.

- Ти чудо! – притиснула омріяні туфельки до грудей і покрутилась кілька разів.

- Ні! Ти чудо – заплуталась посмішка в його тонких губах.

- Ох, давай швидше, запізнимося на лекцію екскурсовода.

Єва взяла долоню свого обраного і поспішила в глядацьку залу. Разом з ними туди прямувало ще кілька людей. Вона відвідує лекцію уже третій раз за весь політ, але подих перехоплює від видива. Тут абсолютно все прозоре, окрім однієї стіни, звідки вони заходили. Якщо абстрагуватись, можна відчути себе зірочкою у відкритому космосі. Жаль, що сюди не пускають просто так. Ярослав підвів кохану до найближчої точки демонстрації. Поки гід розповідав захопливу історію створення цього об’єкта та міфи, пов’язані з ним, пара з відкритими ротами розглядала конструкцію, про яку читали лише в історичних книгах. Вони полохливо, як зайченята тулились одне до одного і не могли наглядітись на чудо.

Наступного разу, коли молодята повернуться в залу, їхнє життя кардинально зміниться. Тому кожен хотів подовше насолодитись цим станом.

Кількома годинами пізніше капітан вирішив випити чашечку древнього напою під назвою фільтр кава. Зараз він не популярний, але його сім’я володіла унікальною рецептурою, що передавалась з покоління в покоління. Він саме зробив перший, найбажаніший ковток, як його помічник, білий, наче обшивка корабля, ввалився в кімнату відпочинку.

- Біда. – єдине слово він зміг видавити з себе.

Капітан видимо – безтурботно повернув чашку на столик. Нарочито повільно підвівся і гордо повернувся на робоче місце. Побачив проблему, швидко перевірив показники. Побіліти йому не дозволила та сама гордість.

- Діставайте все шампанське та закуски. Відкривайте оглядову залу. Заведіть всіх і зробіть святкову атмосферу.

- Але ж...

- Точно, вимкніть всі канали зв’язку, крім мого.

Єва та Ярослав спантеличено слухали екскурсовода. Їм сьогодні вдалось взяти по келиху хмільного. Хлопець здивовано смакував виноградні нотки, бульбашки приємно лоскотали язик. Проте здивування було не шампанським, до аномалії ще півтори години льоту. Та ще й це свято, алкоголь. Можливо, мати потурбувалась про атмосферу. Але ж час.

Єва хвилювалась все більше і більше. На початку трішки розслабилась, потім відволіклась на гіда. Ярослав стояв та про щось зосереджено думав.

- А тепер зверніть свою увагу. Це у минулому називалось парадоксом больцманівського мозку. О, розумію, смішна назва. В минулому теж сміялись, поки не почались перші польоти у глибокий космос. Зараз ми бачимо дракона, та не аби якого дракона. Ви бачите форму, зараз дрони виводять на екрани більше зображень, він велетенський, довгий, наче змій і з короткими лапками. Нам пощасливилось летіти прямо в його пащу. Зараз ви спостерігаєте закритий рот, он ті відростки – вуса.

Ярослав торкнувся талії коханої, як і минулого разу підвів до найкращого місця огляду. Взяв долоню, заглянув прямо в очі. Повільно опустився на коліна. Вільною рукою дістав родовий браслет, який виявився зменшеною копією дракона з екранів. Тільки цей, маленький, кусав себе за хвоста, а не летів на екскурсійний корабель.

Єву переповнювали емоції. Вона проморгалась, щоб не потекли сльози, перемкнула увагу на дракона. Він відкрив пащу. Дівчина в шоці простягла зап’ястя коханому, що означало згоду. Звір відкрив пащу. По центру його рота сяяла чорнотою маленька сфера, здавалось, ніби ту частину вирізали з реальності. До неї тяглось все, світло, пил, вуса дракона...

- Горизонт подій, - мовила вона.

Браслет закрився з гучним клацанням. Наступила темрява.