Перше

«В такий погожий день тільки пивко попивати під грушею», думав Савко, сидячи на городі перед відром картоплі. Щоб не завазюкати вщент робочі штани, він підстрелив під дупцю держак від лопати. Воно трохи гризло, але все не на сирій землі.

- Чого розсівся, ледарю – кричала з літньої кухні баба Галя. – Я вже давно пиріжків напекла, а ти навіть пів грядки картоплі не посадив.

Савко хмуро зиркнув, але нічого не відповів. Сваритися з цією жіночкою, собі дорожче, та й не за безкоштовно він тут лопатою махає. Десь там, в погребку, чекає на нього гарна пляшка самогону, на додачу до закуски та грошенят. В таку пору важко знайти підробіток. Тільки от така баба Галя садиться по якомусь там народному календарю.

Молодик легко піднявся, взяв інструмент, ще раз глянув на весняне сонечко та й так і застиг.

- Ох ніхріна собі, байда в небі!

- Га?! Що ти там торочиш?- вставила своїх п’ять копійок бабця. Подивилась вгору, та й так і схопилась за серце.

В сторону такого довгоочікуваного сонечка повзло гігантське щось. Лоснилось срібними боками, виблискувало де не де якимось різнобарвними вогниками.

Баба Галя хрестилась. Савко сів назад на держак. Скрізь наступила тиша, наче та штуковина з’їла всі звуки.

Від центра відділилась платформа. Її було ледь помітно, на фоні дивного видива. Але всі хто вже дивився в свої біноклі та телескопи змогли розгледіти високе, довгов’язе створіння в вичурних одежах. Вони майоріли яскравими відтінками червоного та розлітались в різні боки. Ніяких костюмів, комбінезонів чи шлемів.

Істота взяла в руки довгий посох, стукнула кілька разів.

« Кхм, кхм. Раз, два. Раз, два. Гей, ви, сховайте свою пукавку, тільки собі нашкодите. Ох уже ці діти.»

Воно ще з хвилину вовтузилось, потім перебирало якісь речі, дістало папку, розкрило. Встановило посох перед собою.

« І так. Прошу хвилиночку уваги. Ми 9х8зхрпно. Ой, ну як переклалось, так переклалось.»

Знов почало перелистувати папірчики в папочці, пихануло ногою мохнату кульку, яка, як виявилось була весь час поряд. Щось, яскраво жестикулюючи, говорило тій кульці.

« Мій асистент сказав, що так має бути» - нарешті видав назагал.

«І так. Урочисто оголошую, що ваша планета увійшла в фазу мінімального проходження в лігу об’єднаних систем. Ми, нарешті, довезли вам список вимог для вступу. На жаль, раніше ви ганяли наших посланців, тому було вирішено, мною, великим і могутнім, привезти його особисто. Зараз наші спеціалісти запускають загальнодоступний сайт, з цією інформацією. Після ознайомлення та виконання, кожна правляча система має офіційно підписати документи. Деталі на нашій платформі. Записуйте: дабі дабі дабі, ліга, вимоги, ком. На цьому все»

Воно закрило парочку, ефектно взметнуло одежі й відчалило на своїй платформі назад в сріблясту штуковину.

В той же момент в світ повернулись звуки. Хтось ридав, хтось кричав не своїм голосом, хтось сміявся й рвав на собі волосся. В світ прийшов хаос.

Але Савко з бабою того не чули. Вини ошелешено сиділи під грушею і гасили самогон. Пиріжки в цей раз вдалися на славу.

- Бабо, ви ж не п’єте. – схаменувся молодик.

- Це ти звідки взяв? – відволіклась від своїх дум Галина.

- Так вік уже, не можна. Ви б побереглись.

- Знаєш, синку, уже відбереглась. Чого чого, а такого я на свому віку побачити не сподівалась. Давай, доїдай, та й за роботу. 

Кінець.