75

Тим що постаріли, та не здалися присвячується…

У чорному балахоні, що майорів на вітрі немов прапор, висікаючи іскри з асфальту набійками колись дуже модних, та нині стоптаних чобіт, Стара мчала зі швидкістю протягу між двома дев’ятиповерхівками у спальному районі. Вона хапала повітря розкритим ротом з тонкими губами й воно, повітря, обпікаючи груди, зі свистом виривалося зовні. Та ще ця бісова коса, атрибутика, хай їй грець. Як не береглася Стара, та в людському потоці, то тут, то там злітали іноді голови. А їй же потім звітувати про них! Слідом за Старою, з останніх сил намагаючись не відставати, мчали болячки: Артроз, Склероз, рідкого виду Пронос, та ще з десяток мерзотних створінь, котрі пересічній людині ні пізнати, ні ім’я вимовити.
— Все! Все, стійте, — прошепотіла Стара, задихаючись. Зупинилась, зігнулась, впираючись худими руками в коліна. Трохи віддихавшись, простогнала:
— Знову злиндила!
Болячки, попадавши прямо на асфальті навколо Старої, теж потроху приходили до тями після скаженої та безрезультатної гонитви.
— Та щоб тебе! — Роздратовано вилаялась Стара, й щосили торохнула держаком коси об тротуар. 
Чорний від часу й відполірований до блиску хазяйською рукою, держак не витримав наруги й тріснув. Стара мало завила від образи й злості. 
— Та скільки можна бігати! — голосно обурювався Артроз, — адже дарма все.
— Це точно, — підтримав Пронос, — біжи не біжи, все одно не встигнеш.
— Ага, — підхопив Склероз, іронічно киваючи  на Пронос, — хто про що, а худий про баню.
— Не худий, а вошивий, — поправив Артроз.
— Та пам’ятаю я! — Огризнувся Склероз.
— Так, ша! — Встрягла Стара, вгамовуючи свиту. — Отже, так, досить бігати, влаштуємо їй засідку. У середу на базарі підстережемо.

Базар шумів і коливався людською масою. Болячки зайняли пости спостереження навколо молочного павільйону. Намагаючись не світитись у натовпі, Стара ретельно ховала косу, з перемотаним синьою стрічкою держаком, за спину. Вряди-годи її пробило на мандраж, тихо, але дзвінко торохкотіли кістки.
Облуплений, з плямами іржі та розсадою помідорів у коробці на багажнику, лісапед проїхав брудними колесами прямо по ногах Старої. Від несподіванки та здригнулася, оцінила збитки чоботям і підняла бліде від гніву лице, упершись прямісінько у неголену харю водія велосипеда.
— Шо вилупилась? — дихнув той на неї кислим перегаром, — Дивись, куди прешся!
Такої наруги виснажена нервова система Старої вже не витримувала. Наплювавши на ще один позаштатний інцидент, і на додаткові вісімнадцять сторінок рапорту про чергове зловживання службовим становищем, вона потяглася за косою. Коси не було. Стара підскочила, огледілась, встигла помітити, як у щільному натовпі розчинилось циганча, а над людським потоком ще деякий час миготіла синя стрічка на чорнім держаку.
— От малий негідник, — застогнала Стара.
— Он! Он вона! — зарепетував раптом Пронос, — Тримай, тримай її!
Розкидаючи зі шляху людей і прилавки з різним крамом, Стара рвонула до павільйону. Та болячки, немов гончі пси, вже вищали десь по за межами базару. Час від часу лунало: 
— Лови! Тримай! Оточуй!
Нарешті, прорвавшись крізь густий базарний натовп, Стара вирвалась на оперативний простір…
На пішохідному переході бурою плямою розтікся Пронос. Викидаючи густі клуби чорного  диму з натужним ревиськом, від місця пригоди віддалявся завантажений щебенем самоскид. На обочині, поряд з пішохідним переходом сидів і плакав Склероз. По той бік шляху, серед високих кленів, танула на алейці худа спина у довгому пальті. Трохи зігнута  та не зламана тягарем прожитих років, бабця поспіхом тягла за собою навантажену «кравчучку». Безнадійно відставши й кульгаючи, за нею плівся Артроз. Нарешті й він зупинився, розуміючи всю безперспективність подальшої гонитви, і важко впав у траву.
Стара змахнула зі зморшкуватої щоки зрадливу сльозу, зітхнула й сказала тихо:
— Все, відставка, сьогодні ж. На пенсію, на пен-сі-ю!
Розправила кістляві плечі, немов скинула непомірний тягар, посміхнулась нервово, і пританцьовуючи пішла геть.