Домовики

Домовики

(Сутності опісля Бабайки)

Перемога! Яке палке та чудове почуття. Коли біль фізичний та душевний вже позаду, у минулому. Ворог повержен, вигнаний з життя. Тобто Нечисть, яку принесла чорна відьма, була мною знищена та витурена зворотно, у чорноту. Саме її місце. Пихатість мене розпирає аж до небес, не луснути б. З цієї миті собачому кошеня нічого не загрожує. Бабайка саме на нього полював, я впевнений. Нерозважливий цуцик на свій розум намагався охороняти мене та власну зграю. Вже немає потреби. 

На жаль, моє повернення у приміщення не було помічено. Песик продовжував спати у мами на руках. Гордовита хода та тріумфальне рикання зосталися без уваги. Навіть трохи прикро. Я пам'ятаю, що жодна добра справа не залишається безкарною. Вважав, що для кота-переможця має бути виключення. Мабуть, дарма. Впевнений, у майбутньому собака та господарі зрозуміють власну помилку. Вони ще пошкодують! … Навіщо обдурювати себе? Жаль ваги немає. Це мій дім, моя сім'я. Я виконав власний обов'язок. Нечемо дерти кирпу. 

Нарешті заворушилися! Домашні забігали, підняли розголос. Усі згрудились в приміщенні, де я переміг Нечисть. Там нема на що дивитися. Побідоносець зайшов останнім, пихатою ходою і … обімлів. Посеред кімнати лежало бездиханне тіло величезного біло-рудого кота.  Його іклі були покрити брудним зеленим нальотом, як і інші зуби. Фу, як огидно! Зачекайте, але кіт - це я! Тобто твар забрав й моє життя? Однак моя особистість тут, поруч. Я переможець Нечисти! Чи ні? 

Неочікувано, майже над вухом, пролунав голос. Будь ще у тілі кота, я б підскочив, здибив шерсть, готовий до нападу. Однак, як борються Духи, я ще не знав. Голос лунав тихо, з умиротворенням, здавався добрим та оксамитовим.

• Майже встиг. Ти коли вистрибнув?
• Тільки що. А ти хто? Я маю тебе знати?
• Я з домового народця. Допомагаю рідним Душам. Добре розумію, як це прикро: дивитися на нерухоме власне тіло, яке роками служило тебе вірою та правдою. Занадто боляче. Йдемо за мною, в інший вимір. Там нас ніхто не потривожить. Мабуть, у тебе багато питань буде?
• Прикольно! Я часто ховався на вході у цей чудовий світ. Можна казати, залишався на  ґанку.
• Живому в середину не зайти. Цей вимір відкривається виключно для Духів. Що трапилось? Не було у вас хворих.
• Я переміг Бабайку, нечисть, яку залишила чорна відьма. Це була моя думка кілька миттєвостей тому. Зараз вже не впевнений. Власної особистості посеред оточення також не існує.
• Мабуть, я все ж запізнився. Охороняти дім від злих духів - наш прямий обов'язок. Вибач. … Ти переміг, не сумнівайся. Зов має залишити тебе для подальшої допомоги домочадцам. 
• Я можу зістатися? Чудово. Що мене потрібно робити?
• Нічого. Зов вміє читати бажання. Твоїм він буде потикати. 
• Коли на нього чекати?
• Цього ніхто не видає. Але Зов майже не затримується довше за тиждень. Максимум - дев’ять днів у тебе є. Можна робити що забажаєш. 
• Будеш мені допомагати?
• У кожного з нас є власне приміщення, сім'я. Домовики -  одинаки. Але ми завжди готові прийти на допомогу брату та соратнику. Ти вже знаєш, як мене знайти. Бувай!

Новий знайомий зник так же неочікувано, як й з'явився. Я залишився на поодинці. Для старого кота не сама погана річ на світі. Домочадці мовчки ходили по квартирі і плакали. Їх очі були повні сліз. Я пам'ятаю, що це ознака великого жалю у людей. Я поруч, але не маю можливості втишити. Навить цуценя мене не бачив. 

Поява кошеня з початку мене трохи засмутило. Як швидко вони забули про мене! Я був неправий. Господарі навить моє ім'я йому надали.  Перелякане котеня ходив по приміщенню, а домочадці - вслід за ним. Собак верещав від захоплення та намагався вилизати малечу власним довгим та мокрим язиком. Дарма. Немає у нього справжній шоркості. А волос у кошеня був довгий, майже, як у мене: густий та рудий з білим. Сородич мене зацікавив та я наблизився до мілкого впритул. Раптом кошеня заскиглив на нашому, котячому: “Діду, я писати хочу”. Який я до бісу йому дід? Через дорогу навприсядки. Однак, треба допомогти дитині. Показав власний лоток. Пісок у ньому ще зберігає запах мого тіла. Посудина була завелика для кошеняти. Але він впорався, заліз та зробив необхідну справу, до розчулення присутніх. Знайшли на що дивитися! Він же соромиться! Вибратися з лотка було прощі. Задрав хвіст, чарівне створіння пішло вивчати нове житло. Залишаюсь! Новоз’явленому “онуку” також буде потрібна моя допомога. Та й розмовляти є з ким. 

• Неочікувано! Моя поява допомогла тебе прийняти рішення залишитися в домових. 
• Це була остання крапля. Я полюбив це приміщення, людей, що у ньому мешкали, навіть собаку. Не мав бажання покидати. Ми з тобою непогано ладнали. 
• Так. Але у нової хаті, після переїзду, тобі, майже, не було.
• Таке життя домових. Я прив’язався до старої, де пройшло моє життя, у тілі кота.
• Тут, у новому вимірі, просто чудово! Й до тебе недалечке. А де мій вухатий друг? Він же першим пішов веселкою. 
• Зов не залишає собак в нашому звичайному світі. Занадто вони господарів полюбляють.
• Я їх також обожнюю. Мене виженуть?
• Ні. Твій оптимум його влаштує. 
• Дивне слово. Що воно означає?
• Скоріше це закон. Відкинемо крайності та залишається він, оптимум - основа життя. Так завжди відбувається. Люді, на приклад, шуткують про харчування: у малих дозах воно - ліки, у великих - отрута, а в оптимальних стає їжею. 
• Обов'язково буду думати про це на дозвіллі.  На жаль собак пішов назавжди.
• Я не казав цього. Мабуть, він ховається десь на веселці, чекає на господарів. У цьому вимірі є можливість зустрітися.  
• Чудово! Мене тут думка відвідала. Виходить, що прощальне чаювання, що господарі для мене створили, не було останнім? Я ще буду купатися в аури чайовників! Обожнюю цю подію!
• Безумовно. Кожна поява чабані на столі буде викликати згадку про тебе. Але, на жаль, вони вже в незмозі чути твоє муркотіння. … Добре, мене пора.
• Зачекай! Ти залишиш мене одного?
• Я казав, що пов'язаний зі старою хатою. Це недалечке. Скрізь Новий вимір - пару кроків. А це приміщення вже твоє, а його мешканці залишаються під твоєю опікою.
• Я нічого не вмію!
• Не журись. Досвід завжди можна здобути. У тебе є Любов. Цього достатньо.