Бабайка

Бабайка

Песика звали “Тоха”. Собачку, породи той терьер. Що означають ці чудові звуки цуценя не розуміло. Люди не звикли користуватися образами, як інші тварини. Тоха із задоволенням відповідав на ім'я радісним собачим таночком. Вони були його та виключно його - ці чарівні вигуки. Визначали його індивідуальність, власну особистість. Навить як образ-запах.  Останній зрозумілий для всіх тварин без перекладу, а  звуки - лише людям. 

Спогади про маму-суку по трошки стираються з пам'яті. Ні, він не був невдячним. Від народження, в міру дорослішання, його органи почуттів розвивалися нерівномірно та  відчуття навколишнього середовища змінювалися з кожним новим днем. Раз-у-раз  він почував маму-суку наново. Спочатку прийшов запах. Мама-сука пахла любов’ю, радістю, турботою та, що для нього було найбільш важливо - неймовірно смачно! Ще від неї виходило чарівне тепло, таке необхідне цуценяткам. Коли прокинувся слух, він навчився вичленять казковий та рідний голос мами-сукі проміж всіх інших звуків. Зір з'явився останнім. Він не був досконалим. Ще й надто, тойчик рос короткозорим, якщо так можна сказати про собаку.  Мабуть, тому її зоровий образ потьмянів? 

Цуценя був не один. Поруч копошились дві сестрички. Як і Тоха вони були малі, сліпи та беззахисні. У хаті були інші собаки, але мама-сука їх не підпускала. Виключно великим двоногим дозволялось торкатись цуценят, брати їх на руки. Від людей виходили доброта та тепло.  Мама-сука любила його більш за інших.  Це він пам'ятав добре. А також її повчання: коли песик подорослішає, він обов'язково буде головним захисником зграї. Господарі неодмінно будуть любити свого собаку, а він їм відплатить відданістю, любов'ю та захистом любої сім'ї. 

Безтурботне життя закінчилось раптово та неочікувано.  Тоха пам'ятав лише лютий холод. Й мізерне тепло від невеликих тельців сестричок у сумці. Вони утискалися один до одного для сугриву.  Іноді цуценят брали на руки. Тоді люте морозне повітря боляче кусало його чутливий носик. Повернення у сумку було найбільш очікуваним та бажаним. За деякий час сестрички зникли та цуценя стало ще холодніше. Жах не давав продиху. Він не розумів: за що йому ці пекельні муки?

Тут з’явилась Мамка! Вона була єдиною істотою, яка здогадалася заховати тойчика на груді, під шати. Там було тепло і він одразу  угрівся. Цуценя несамовито жадав, щоб ця тепла та охайна жінка залишила тойчика собі назавжди. Йому було так затишно у неї на груді, тобто поміж них. “ви мене бажаєте, а я - вас люблю. Лишить мене собі” - невпинно транслював цуценя. 

Прохання було почуто! Тоха залишився з новими батьками на все життя! Довге та щасливе. У песика з'явилася нови: велика сім'я, ім'я, друзі та просте собаче щастя. На жаль спати наводиться на поодинці, у сухої окремій хатинці.

У приміщенні жив ще один шерстистий. Він також мав особисту кличку, але всі величали його просто: “кіт”. Звірюга був величезним, із цуценячого погляду. Занадто більше мами-суки. Ще він обожнював ричати. Не дуже голосно, але часто. Тільки це муркотіння давалося незлобним. Цуценя швидко звик до нього та не лякався. 

Кіт вмів вилизувати його невеличке тільце краще за маму-суку. Язик то був твердий та шорсткий. На жаль патлатий вважав за краще спати на поодинці й не підпускав собачку до себе. Ще кіт не любив гратулювання з ранку. Він ігнорував будь-які привітання та тікав. Треба було використати всю власну чарівність, щоб  товаришувати з таким звіром. 

Цей чудовий чотирилапий був старим та ледачим. Він не бажав бігати навіть за механічними мишами. Останніх цуценя з успіхом та задоволенням гриз сам. До несмачного пластику у середині. На колені господарів собака завжди встигав першим. Здавалося, що кіт цього не пробачить. Ні! Він любив мілкого як власне кошеня. Навіть обіцяв охороняти. “Від кого?” запитаєте ви й будете мати рацію. Деякою мірою.  

Бабайка з'явилася після візиту дивної жінки, мабуть, відьми. Тоха так перелякався,   коли вона взяла його на руки, що верещав на всю мощу цуценячих  легень. Першим на допомогу примчав кіт. Він вдарив жінку лапою та загрозливо завив. Кіт продовжував атаку та намагався прогнати погану, з його точки зору, приблуду. Батькам довелося рятувати вже двох: собаку та відьму. Кота замкнули у далекій кімнаті. Дарма! Він не встиг вчасно прогнати Бабайку. Зараз де його шукати? Кота нечисть злякалася та старанно ховалася.

Як боляче! Власним криком цуценя зібрало коло себе все оточення. Біль був просто незносним. У передньої лапці. Він намагався бігти на зустріч тату та несподівано впав! Навколо всі переполошилися, загомоніли, забігали. Одразу песика кудись понесли. Там, у великій кімнаті, якісь жінки у білих халатах дивилися на нього, сюсюкали. З переляку Тоха всюди бачив лише ворогів. Задарма власне життя він не віддасть! Цуценя кусався як скажений праворуч та ліворуч.  Татко не дозволить його ображати! Він поруч, та заспокоює любого тойчика. … Все минуло швидко. … Вони з татом вже дома.

Забинтована лапка боліла менше. Вставати на неї не було ніякої можливості. Доводилось бігати на трьох. Перелом. Зараз він знає - що це таке. Боляче, аж до сліз. Не дивуйтеся. Собаки також плачуть. Люди зазвичай цього не помічають. 

Відношення до цуценяти у сім'ї перемінилось. Всі шкодували собачку, пестили. Треба користуватися моментом! Залишився спати на ліжку, з батьками. Поконало! Але тато був надто гарячим та слизьким. До мамки притулятися було більш приємно. Її тіло покривала м'яка тканина, шалена на дотик. Тепло гріло щасливе маленьке цуценя. “Завжди буду тут спати” - вирішив Тоха. Думка батьків на цей випадок вже не враховувалась.