Пацифіст

Пацифіст

Вона була схожа на казку та звучала цілком правдоподібно. Чарівна байка, яку почув під час мисливського привалу. Зазвичай при полюванні на поодинці ходять світлою порою. На ніч збираються біля багаття, або, у холодну погоду - на мисливських станах. Поспілкуватися. У ту пору інтернету ще не було, приймач швидко набридав, та й носити зайву вагу - ще те задоволення. А розмовляти з однодумцями - саме те. Мисливців, які не полюбляють Природу зустрічати не доводилось.

У той час на нічліг зібралося багато єгерів. З одним із них була карело-фінська лайка. Сонячна життєрадісна істота, яка викликає посмішку та бажання приголубити. Природно, що розмова йшла про найліпших чотирилапих помічників. Тоді я і почув це надзвичайне оповідання.

Оповідач - дорідний чоловік, мовив про власного батька, який, за його словами, мав ще більшу вагу - сто тридцять кілограмів. На ту пору вони мешкали на далекому кордоні біля Асканії Нова. Природно, що полювання для їх сім'ї було головним джерелом м’яса до обіднього столу. Поступово життя налагоджується майже завжди. Достаток почав приходити й до їх хати. Родичі подарували батьку віслюка. Возити сто тридцять кілограмів тваринка була спроможна, але в обох подія не викликала задоволення.

Проживав віслюк у хліву та не мав клопоту. Поки господарю не спала на думку “геніальна ідея” - використовувати недолошадку для полювання на фазанів. А що? Мисливської собаки у нього не було, а бродити степом та чекати поки перелякана курка полетить краще верхи. Мабуть, ближче вдасться підібратися. Тобто вдалий постріл найімовірніший. Марної трати набоїв не буде! Вигадка вдалась більш ніж очікував.

Уявіть собі, кроха несе на себе майже сто тридцять кілограмів. Важко бідному віслюку. Птахи не боялись його від слова “абсолютно”. Коли фазан злітав, батько вставав на ноги для пострілу. Це мінус сто тридцять кілограмів зі спини! Потім пошуки вбитої пташки (також пішки) та додому до хати. Понад двох ніколи не полював - не мало сенсу. Там відпочинок до наступної доби.

Ішачок швидко смикнув: як позбавитися гніту кілограмів на власної спини та одразу семенів до місця розташування фазанів. Більш того. Віслюк якось зрозумів, що господаря цікавлять виключно самці (не можна бити самок навесні). Та позбавитися ста тридцяти кілограмів можна виключно підняв на крило петуха. В це неможливо повірити, але він безпомилково знаходив самців! Полювання почало тривати хвилин десять - п'ятнадцять. Решту часу доби кмітливий копитний відпочивав. Батько, як щирий українець вже почав мріяти про розбудову ферми мисливських віслюків. На півдні вони б мали шалений попит.

Мрійник! Не так сталося, як гадалося. Незрозумілим чином фазани знайшли підхід до доброго копитного. Або йому не сподобалося запах підстреленої птиці, чи вирішив звернути господаря у релігію веганів? Згадки нема. Однак з певного часу як обрізало. Хоч добу катайся степом - ні одної взетевшої пташки. Батько їх бачив багато, але жодної “поклевки” не було.

Віслюки - вони таки. Якщо щось вбив у голову - не покине. Хоч вовком вий. Навіщо задарма годувати халтурника? Відправили ішачка на центральну садибу катати дітвору. Для його миролюбної натури - саме те.

Розумію цю чудову істоту як ніхто. Мисливці завжди вважали мене одної з ними крові. Хоч рушниці ніколи не мав. Виключно фотоапарат та “право першого пострілу”... Когось полювання приваблює трофеями, а когось - чарівними кадрами та байками на привалі.