Мишка, яка мріяла

В одному великому красивому полі жила мишка. Вона була цілком звичайною, майже нічим не відрізнялася від своїх родичок та подружок, хоча і часто хвилювалася, що з нею щось не так. 

Мишка проживала звичайне життя, як і багато інших тваринок. Вона вирила глибоку затишну нору, вмостила її мякенькими травинками, щоб було зручно і щоб не замерзнути взимку. Збирала запаси поживного зерна. Народжувала діток — маленьких пустотливих мишенят. Кожну зиму майже не виходила зі свого безпечного житла, а навесні, коли днями лагідно пригрівало сонечко, а вночі земля дихала теплом, вона вибігала на вулицю —  подихати свіжим повітрям і знайти нову поживу. 

Життя мишки було звичайним і по середньостатистичних мишачих мірках — цілком благополучним. Вона робила все як всі, все що повинна. Як інші —  дбала про своїх мишенят, підтримувала комфорт і чистоту в своїй нірці, збирала їжу і ховалася від злих хижаків. Але чомусь не була щасливою.

Вона розуміла, що має цілком звичайне і достойне життя, якому можна радіти. Але мишка мусила зізнатися собі в тому, що цього для неї недостатньо. Не тому що вона якась зажерлива і нахабна тварина —  просто в неї була мрія, яку вона ніяк не наважувалася здійснити. Проте навіть не наважувалася з ким-небудь про це поговорити, не кажучи вже про те, щоб щось зробити. 

Одного разу мишка не витримала. Вона відчула, що її лапкам вже не так легко пробігати щоденні марафони, коли вона запасає продукти на зиму або втікає від навіженого кота. Зрозуміла, що старіє і слабшає, і якогось разу вона не впорається. Її життя невдовзі може закінчитися, і вона з цим нічого не вдіє. А вона так і не спробувала здійснити своє найзаповітніше бажання. 

Заплакала. Сиділа в траві, а сльози лились з її очей рясними струмочками. Пощастило, що саме в цей час поруч не було яких-небудь хижаків, бо в такому стані вона просто не змогла б зібрати себе докупи і набрати потрібну швидкість, щоб врятуватися. Почуття переповнювали, більше не було сил, щоб стримати себе. 

Коли вона схлипувала, забувши про будь-який сором і небезпеки, повз проповзав кріт, що якраз прямував до своєї широкої нори, посмакувавши апетитною вечерею. Почув плач, впізнав голос мишки. Наблизився. Відреагувавши на раптовий шелест, мишка на мить завмерла, але очевидець вже знав, що вона тут ще секунду тому обливалася сльозами. 

Кріт не мав звички втручатися в чужі справи, але до мишки був небайдужим, не міг промовчати. Він поважав сусідку, яку вже роки знав як розумну і чуйну тваринку. Для нього було просто неможливим залишитися байдужим до її розпачу і болю. 

Обережно підійшов і спитав:

— Я чув, що ти гірко плакала, мишко. Що трапилося? Можеш мені розповісти…

Мишка все ще завмерла в заціпенінні:

— Та ні, кротику. Нічого. Все добре.

Повірити — означало б відкараскатися від її переживань, які йому довелося бачити. Він не міг залишити її з цією брехнею, хоч і не хотів тиснути. Зробив ще одну спробу:

— Мишко, я не змушуватиму тебе говорити. Просто я справді почув плач. Гіркі ридання. Впевнений, мені не здалося. Якщо хочеш, можеш мені довіритися. Але якщо тобі не потрібна ця розмова — я не буду втручатися.

Мишка намагалася втриматися в тій самій тиші заціпеніння, не порушувати мовчання, адже досі ніхто не знав, що її турбує, і це було звичним, нормальним, і, як здавалося — безпечним. Але слова крота були такими щирими, що вона мимоволі розслабилася сама по собі. І сльози полилися знову:

— Вибач, кротику. Просто мені дуже незручно, що ти побачив мене в такому стані. Я завжди тримала це в собі, і це було чимось звичним і нормальним. Мені ніяково ділитися своїми переживаннями. 

Кріт мимоволі підійшов ближче. Торкнувся до мишкиної лапи. Видихнув. Насправді йому теж було ніяково:

— Мишко, мені теж трохи незручно від цієї ситуації. Я не впевнений, що слід було втручатися, коли ти в такому стані. Можливо мої розпитування тільки лякають або соромлять тебе. Я просто не зміг пройти повз. 

Мишці чомусь стало легше. Сльози перестали текти з її очей і дихання вирівнялося. Схлипування поступово припинилися. Опустила очі, бо було якось незручно дивитися на крота, який, мабуть, справді розділив її біль, хоча вона ще й досі не сказала про те, що їй так наболіло. Але тепер вона була готова вимовити:

—  Я завжди мріяла виростити квітку. Знаю, це надто дивно для звичайної польової миші. Справжню пахучу яскраву квітку. Але завжди було не до того. Завжди якісь справи. І жодна миша такого не робить. Це, мабуть, ненормально. А тепер я відчуваю, що старію. А раптом я так і не встигну. Не знаю, коли мене не стане. Я так і не відчула себе щасливою.

Монолог мишки, здавалося, тривав вічно. Але з кожним словом їй ставало легше. Хоча сум нікуди не зникав. Просто це вже був не гострий пекучий відчай, а якийсь спокійний врівноважений сум. 

Кріт втиснув щось мишці в лапу:

—  Тримай, мишко.

Тоді він мовчки поповз до своєї нори. 

Мишка була спантеличена. Їй навіть стало прикро. Вони так щиро розмовляли, а кріт обірвав це так раптово, просто зникнувши в своїй норі, залишивши її на самоті. Вона не знала що думати, і хвиля образи почала підступати до горла. Від чергового приступу нестерпних переживань її врятувало якесь незрозуміле відчуття. Щось кололо в лапу. 

Тоді мишка згадала, що перш ніж піти, кріт дав їй якусь річ. Це її вона досі тримала в лапі, так і не збагнувши, що це і для чого. 

Вона оглянула подарунок крота. Це була маленька насінина. Не така, які вона зазвичай збирала, щоб взимку прогодувати себе та підростаючих мишенят. Щось незвичне, інакше.

Це була насінина квітки.