Офіс

Вихідні промайнули як і завжди непомітно, і наступного ранку в понеділок Ярослав знову поспішав у свій офіс. Десь ближче до обіду керівник викликав його до себе у кабінет.

– Вітаю Ярославе, сподіваюсь ти вже визначився, бо час братися до нового проєкту. То що ти скажеш? – запитав Валерій Петрович.

З Ніною вони мали зустрітися після роботи в їхній улюбленій старій частині міста під назвою «Плака».

Сьогодні Ніна виглядала напрочуд спокійною. Вона навіть не запитала що він вирішив. Вони гуляли історичним районом міста і Ніна розповідала про події у себе на роботі і про гарні вихідні.

Потім вона повернулася до Ярослава і дивлячись йому у вічі запитала що він сказав керівнику.

– Усього лише декілька слів, – відповів Ярослав. – З грошима все ясно, а з щастям поки ні.

– І що це означає? – запитала Ніна.

– Те, що я обираю бути щасливим з тобою, – відповів Ярослав.

Якийсь час вона просто стояла ледь-ледь стримуючи свої емоції. Її оченята поблискували від сліз, які от-от мали вирватися назовні. Потім Ярослав дістав обручку і протягуючи її запитав:

– Ти вийдеш за мене?

Гори роблять дива з людьми, промайнула думка у Ніни.

– Звісно що Так! – не вагаючись відповіла дівчина.

Ярослав знав, що він професійний і потрібний спеціаліст, і нову роботу може знайти легко. Він навіть має декілька пропозицій не менш заманливих ніж ця. Його вік і професія дають змогу не хвилюватися про ці питання щонайменше років десять. І він уже давно для себе вирішив, що гроші для нього, а не він для грошей. А ще він знав, що гроші потрібно поважати, а не божеволіти від них.

Стосовно Ніни він також був переконаний, що через рік, максимум два, вона набереться впевненості як спеціаліст і вони здійснять його мрію дитинства – разом переїдуть у омріяний будиночок біля моря на острові Крит.

Але найголовніше він пригадав що було написане у тій записці з його сну – «Грошей багато, а щастя де-не-де».

Наступного дня у вівторок Ярослав приїхав в офіс трішки раніше, щоб оминути спеку й одразу потрапити під захист кондиціонерів і вентиляторів. Сьогодні колеги дивилися на нього зовсім по-іншому, не як завжди. У їхніх поглядах була суміш нерозуміння, розчарування і навіть деякої зневаги, якої ніколи до цього він не помічав. В їхніх поглядах зчитувалась одна фраза – «Ну ти й дурень».

Валерій Петрович також сьогодні приїхав раніше ніж зазвичай. Він уже не посміхався, але і зневажливого погляду не демонстрував, радше більше розчарування. Вони трохи обговорили деталі завершення старих проєктів і кожен зайнявся своїми справами.

Десь близько одинадцятої Ярослав за традиційною офісною звичкою пішов зі своєю колегою на кухню пити каву.

Це ж треба, знову цей Костян. Не міг він на пару хвилин пізніше чи раніше йти цим коридором. Йому дісталася нова посада і він насолоджувався своєю перемогою.

Костя плив по коридору не торкаючись землі з непристойно щасливою фізіономією.

– Привіт лузерам! – привітався той.

Ярослав кивнув, бо цей тип дійсно дратував його. Та і його колега через зуби процідила ледь-ледь чутне «Салют».

– Чому такі зажурені? – ніяк не вгамовувався той. Не хвилюйтеся, я вам щось передам з острова для підняття настрою. Усе, гаразд, побіг, бо треба ще збиратися.

Цього разу кава видалася приторною та гіркою. Ярослав, можливо вперше, її не допив. Цей тип умів зіпсувати настрій.