Magnifique

Ранок Ірени почався з катастрофи локального масштабу.

Вона прокинулась від якогось вовтузіння. Її екологічний робот-пилосос на ім’я «Ганс» збожеволів, зажував штору у вітальні й тепер жалібно пищав, намагаючись затягнути у свій пластиковий шлунок ще й край дивана.

— Гансе, облиш текстиль, ми ж домовлялися! — крикнула Ірен, стрибаючи на одній нозі, бо на другій намагалася застебнути взуття.

Сьогодні був день «Ікс». До Мюнхена прилітав головний інвестор проєкту з Парижа — месьє Дюпон. Людина, яка, за чутками, звільняла архітекторів просто за неправильний відтінок зеленого кольору на макетах.

Ірен мала бути в офісі о дев'ятій, свіжа, як альпійська троянда. Але все пішло не за планом:

Ганс капітулював, але штора залишилася пом’ятою, мов жувальний папір.

На улюбленому білому піджаку Ірени з'явилася елітна пляма від еспресо. Довелося терміново міняти лук на яскраво-рожевий костюм. Іншого пристойного чистого в неї нічого не було, не встигла забрати речі з хімчистки.

Електровелосипед показав 2% заряду.

— Ну звісно, ти теж за екологію, коли треба крутити педалі ногами, — пробурчала Ірен.

Вона крутила педалі так, ніби брала участь у Тур де Франс.

Вітер безжально руйнував її ідеальну укладку, перетворюючи архітекторку на сову в період гніздування.

А прямо під офісом на неї чекав новий сюрприз: головний вхід заблокували екоактивісти. Вони протестували проти використання пластикових склянок у сусідньому кафе.

Молодий хлопець із плакатом «Врятуй бобра» перегородив Ірені шлях.

— Шановна, підпишіть петицію! — вигукнув він.

— Юначе, якщо я зараз не зайду в цю будівлю, рятувати доведеться мене, і не від пластику, а від французького гніву! — рявкнула Ірен, елегантно прослизаючи під його плакатом, демонструючи дива гнучкості.

Вона влетіла в конференц-зал о 08:59.

Волосся стирчало в різні боки, рожевий костюм світився, як вивіска в Лас-Вегасі, а дихання нагадувало загнаний паровоз.

За столом уже сидів месьє Дюпон — витончений француз у бездоганному темно-синьому костюмі. Він повільно опустив окуляри й подивився на Ірен.

У залі повисла гробова тиша. Колеги затамували подих.

Ірен вирівняла спину, виставила вперед ногу і впевнено вимовила французькою:

— Доброго ранку, панове! Як бачите, наш новий екопроект настільки перспективний та динамічний, що я вирішив втілити його концепцію у своєму зовнішньому вигляді: енергія, оригінальність, яскравість, швидкість і жодних застарілих стереотипів!

Француз мовчав три секунди, які здалися Ірен вічністю. Раптом на його обличчі розпливлася посмішка, і він голосно заплескав у долоні.

— Magnifique!1 — вигукнув месьє Дюпон. — Нарешті в цьому нудному Мюнхені я бачу живу людину з почуттям стилю та сміливістю! Німці зазвичай такі передбачувані.

— Мадам, ваш проєкт затверджено, покажіть лише схеми! Тільки скажіть, де ви купили цей божественний рожевий костюм?

Увечері, сидячи в барі з подругами і допиваючи другий келих рислінгу, Ірен зі сміхом переказувала цю історію.

— Тобто, ти отримала мільйонний контракт завдяки кавовій плямі та божевільному пилососу? — реготала француженка Хлоя.

— Саме так, — посміхнулася Ірен, знімаючи під столом туфлі, які безжально тиснули. — Це і є сучасне європейське планування. Головне — зробити вигляд, що все під контролем.

— Не глузуй так ризиковано, Ірено, — докинула їй Барбара. — Я бачила твій проект. Він бездоганний. Можливо і месьє Дюпон бачив його ще до зустрічі.

— ???

— Промислове шпигунство ще ніхто не скасував, — жартівливо додала подруга та поглянула на Хлою.

— Тож давайте піднімемо келих за промислове шпигунство! — голосно засміялися вони.

1 Чудово!