Дволикий Янус

«Сіренька мишка» Агнеса Павлівна була справді сірою, непоказною і тужливо нудною. І одягалася вона відповідно, у якісь сірі та витягнуті безформні мішки. Про неї було відомо тільки те, що вона вдова.

Але так було лише на роботі та на вулиці. У неробочий час, а точніше тоді, коли її не могли бачити ні товариші по службі, по затхлому статистичному департаменту, ні ті кілька випадкових знайомих, яких вона з чистого непорозуміння примудрилася все-таки завести, вона була не зовсім сірою, і не зовсім нудною.

Цікавих сусідів вона не побоювалася, оскільки жила зовсім самотньо на околиці міста в давно занедбаному будиночку, до якого треба було добиратися ровером за будь-якої погоди, заколовши поділ прищіпкою.

Будиночок стояв біля краю залізничного полотна. У ньому багато років тому жив самотній залізничний службовець, який керував шлагбаумом, від якого Південно- Західна залізниця благополучно звільнилася, завдяки побудованій містом навісній дорожній розв'язці. Та й сам службовець невдовзі помер.

Злодіїв Агнеса Павлівна теж не боялася. Ті обходили її дивне житло стороною і швидше з гидливою міною, ніж професійним інтересом. Господиня не обтяжувала себе ні облагородженням території, ні наведенням порядку в обшарпаному будиночку. Водою вона забезпечувала себе з найближчої криниці, а от усі, так би мовити, відходи людської діяльності зливались і скидалися нею прямо біля порога будиночка. До цього додайте ще те, що народ зазвичай викидає з поїзда.

Час був застійний. Міліціонери (вона величала їх по-старому поліцмейстерами) не обтяжували себе турботами про санітарний стан територій, а мирно попивали хабарний коньяк у затишних кабінетах.

Санітарно-епідеміологічна станція боролася за чистоту затято і нещадно, але тільки на прибуткових харчових підприємствах.

Загалом до будиночка не наближалася за версту жодна жива душа. Крім… коханця Агнеси Павлівни, якогось технічного службовця консульства, зате живого англійця з манерами.

Ви запитаєте, як міг англієць відвідувати таку клоаку? Дуже просто. Заткнувши ніс і пройшовши кілька метрів до добре замаскованого входу в підвальне приміщення будинку. А вже там на нього чекав підземний рай: розкішні килими, дорогі вина, вишукана шовкова постіль, запах тонких парфумів і господиня цього царства, прекрасна жінка в хутрі, діамантах, мереживах та інших дамських штучках.

Як ви вважаєте, хто була ця жінка? Місцева Мессаліна? Не вгадали. Сама Агнеса Павлівна, абсолютно перетворена, яскрава і навіть по-своєму вродлива, виступала тут у ролі світської дами.

Таємні побачення при свічках у супроводі старовинної класичної музики, розмови найчистішою англійською мовою - все це і було її справжнім, не радянським життям. Крім того, закохана парочка була азартна і бавилася грою у віст. Гравці часто засиджувалися допізна. Тоді наступного дня Агнеса Павлівна приходила на роботу ще блідішою і сірішою, ніж зазвичай.

А в цей же час у місті, вечорами, з усіх відчинених вікон лунали і відбивались на спорожнілих вулицях страждання рабині Ізаури.

Розв'язка настала несподівано. Через кілька років Агнесу Павлівну прямо на роботі наздогнав інфаркт. Додому вона не повернулася.

Коли місцеві бомжі, що раптом у неймовірних кількостях утворилися після розвалу радянської імперії і освоювали вільні території міста, натрапили на будиночок, що вже напів розвалився, то були приємно здивовані комфортом і сервісом підземелля.