Медовий місяць

Каті не подобається власне весілля. Стільки турбот, такий страшний галас. Від обов'язкової і постійної усмішки, необхідної в таких випадках, у Каті невелика, але все ж неприємна напруга у верхній щелепі. Вона втомлена. Вона хотіла б зараз же прийняти ванну і стрибнути в ліжко. Гості, схоже, іншої думки. Вони їдять, п’ють, танцюють, співають і сяють так весело, наче це їхнє власне весілля. Теми їх розмов не нові і, як завжди, страшенно тривіальні:

- Юлю, ти куштувала цей салат? Він смачний. Треба запитати твою двоюрідну сестру, як вона це готує. Але картопляний салат я готую краще. Він повинен настоятися та просякнути на протязі ночі.

- Ні, я сьогодні не їм багато, інакше сильно спітнію. Я віддаю перевагу випивці і танцям. Так, менопауза - не найкраще в житті. Неправда? Варя, Варюшо, іди до нас! Ми п'ємо за тебе, наша дорога подруженька!

Останні слова адресовані Катіній мамі, яка довгий час безуспішно намагалася знайти спокійне місце. У неї хворі ноги. Батько здається теж не дуже щасливим без своїх щоденних вечірніх спортивних новин і супровідного келиха пива. Хтось кличе його:

- Петре, а тепер давай вип'ємо і заспіваємо нашу улюблену пісню. Або ти вже забув, старий пердун! Подивіться, наші старі п’ють сьогодні більше, ніж ми. Збочений світ!

Для чого це все? Просто тому, що сільські сусіди зможуть роками розповідати друзям, як гарно родина Мельників відсвяткувала весілля дочки. Катя розуміє, що люди – істоти колективні та соціальні. Але навіть якщо вона розуміє, це не полегшує її весільні негаразди. Рідні та знайомі, які бачать Катю вперше чи вдруге в житті, напружують її:

- Ой, дівчинко, я пам'ятаю, як ти сиділа з моїм молодшим сином Гришком під столом у бабусиному саду. Його вже не впізнаєш, він став таким великим і сильним! Шкода, що він не зміг поїхати з нами сьогодні. А тепер ти молода дружина. Неймовірно, як швидко летить час! Ми теж трохи подорослішали, чи не так, Михайле?

- Ти, Еммо, але не я. Я в порядку! Не розповідай тільки зараз про всі свої хвороби! Всі з ними давно знайомі!

Такі балачки втомлюють Катю набагато більше, ніж будь-яка семестрова робота. Лише її весільне вбрання “robe de mariée” (бабуся вважає цю назву особливо шикарною) і її однокурсники, які час від часу кидають на молоду пару заздрісні погляди, рятують майже безвихідну ситуацію.

Сукню на весілля купували спеціально у Франції. Вона провела три незабутні дні з Льончиком у Парижі. Він був абсолютно щедрим і виконував усі її бажання. Собор, музеї, опера, ресторани… Це було просто захоплююче! Це було просто диво, як швидко і досконало все організував її наречений. Наречений… Наречена… Це неймовірно: чоловік – Леонід, дружина – Катя!

Елегантна, гарна Катя — студентка, яка любить життя і все, що з ним пов’язано. Ця культивована польова квітка має більше схильностей до мистецтва, яке відображає природу та життя, ніж до самої природи, якої вона зазнала під час свого життя на селі. Вона вивчає історію мистецтва і мріє додати своє ім’я до списку найвідоміших галеристів України та Європи.

Ах, яка вона щаслива! Її чоловік Льончик має дуже гарне становище, достатньо заробляє і любить її понад усе. Вона більше не повинна жити в студентському гуртожитку і не мусить завжди економити гроші. Її батьки безмежно люблять Катю, свою єдину дитину. Проте їхнє кохання дещо специфічне. Вони не дають їй ні копійки, хоча на це весілля вони, мабуть, витратили величезну суму. Відкладають, відкладають, відкладають... і кладуть на рахунок гроші, з яких роки інфляції поглинули майже половину. Колись Катя має успадкувати заощадження. Тоді коли? Не дай Боже! Її лякає лише думка, що її батьки, ці двоє найкращих і найнепрактичніших людей у світі, врешті-решт помруть. Ні-ні... Такі думки, як про сенс життя чи про жорстокість життя, не для нареченої. Саме життя, як процес, триває і Катя його любить! Крім того, вона завжди може покластися на Леоніда.

Так, мій Льончик - відповідальна людина. Він занадто багато сидить за робочим столом і не любить танцювати, але це її не турбує. Хоча Катя воліла б проводити з ним більше часу, та вона його розуміє. Леонід мріє про великий будинок і багато дітей. Ну... будинок... добре. Але багато дітей? З іншого боку, вона мріє про невелику галерею і майбутню славу, яка прийде до неї. Ще не час думати про це. Вона може насолоджуватися свободою та процвітанням ще кілька років.

Найкраще має статися завтра, коли почнеться їхній медовий місяць. О, яке чудове життя! Йдеться про круїз по Середземному морю. Максим, друг Леоніда, також їде разом з ними. Катя тільки вчора познайомилася з ним. Максим щойно приїхав на потязі на весілля свого друга. Три роки він провів у Гімалаях і деякий час жив там у ченців в монастирях. Усі бачать у ньому поверхневого й недбалого юнака, який постійно мандрує замість того, щоб дбати про власне майбутнє. Він не турбується про прийдешній день і живе вільно, як птах. Слава Богу, її Леонід інший. Крім того, він також набагато привабливіший як чоловік. У нього така чудова посмішка і він надзвичайно чесна людина. Так, їй точно повезло! Сподіваюся, цей Макс буде ввічливим під час подорожі та не заважатиме щасливій парі.

Але надії Каті не виправдовуються. Все пішло за іншим сценарієм. Макс розповідає про стільки цікавих речей, про які молода пара навіть не чула. Їхній поїзд від’їжджає у напрямку Генуї, і він починає пояснювати:

- Знаєш, Катя, чому це місто так називається? На лігурійському діалекті Генуя означає не що інше, як «коліно». І знаєш чому? Подивися, будь ласка, на карту Італії. Що ти бачиш? Так, точно, нога, на коліні якої знаходиться Генуя. Порт Генуї - один з найбільших на Середземному морі.

Морська вода схожа на хамелеона. Вона завжди різна, але завжди неперевершено прекрасна. Катя користується цією унікальною можливістю і малює, малює, малює... Коли вона втомлюється захоплюватись та малювати, то спостерігає за двома чоловіками і порівнює їхні переваги та недоліки. Після тижня подорожі вона більше не вважає Макса поверхневим: він багато читає, він скрізь побував, він може пояснити всі явища на цій планеті. Він не тільки розумний, але й має атлетичне тіло.