Різдвяна казка

    З кухні долинали пахощі кориці та ванілі - на столі стигнули щойно випечені пиріжки та імбирне печиво. Еліс була щасливою, її серце було наповнене вдячністю...

*****

    Вона не любила свят, особливо Різдва. Запитаєте чому? Насправді відповідь була дуже простою, хоч вона навіть собі в цьому не зізнавалась, - Еліс в ці дні почувалась самотньою.  Багато років назад, коли Еліс було 8, її сім’я загинула в автокатастрофі, дівчинку виховувала не особливо привітна тітка. Як тільки Еліс подорослішала - поїхала вчитись у коледж, потім  був університет, закінчивши який отримала престижну роботу і віддавала їй весь свій час. Вона не мала часу на різні «безглузді» думки, та все ж, коли приходили свята,  всі збирались разом з сім’ями за святковим столом біля прикрашеної ялинки, то Еліс було гірко. 
    От і цьогоріч, на свята у неї був поганий настрій. Ще й офіціант з кафе, в яке завжди заходила Еліс причепився з цим своїм «особливим» різдвяним латте.  Дівчина йшла переповненою людьми, яскраво прикрашеною вулицею, у руках тримала пакети з покупками, а в думках злилась на офіціанта. 
    Раптом Еліс побачила дитя – дівчинку, років восьми, що сиділа під вітриною магазину з іграшками. 
- Чому ти тут сидиш сама? – запитала в дівчинки. У відповідь почула лише шморгання носом.
- Що сталося, мила? – перепитала ще раз. Чому ти сидиш сама серед вулиці?
- Я загубилась. – ще хвилинку помовчавши відповіла дівчинка. - Ми з татком робили різдвяні покупки. Я побачила красиву червоногруду пташечку й побігла за нею, а коли зупинилась, то татка вже ніде не було.
Еліс не могла просто залишити дівчинку посеред вулиці. 
- А де ж ти живеш? – запитала схвильовано.
- Ми живемо на вулиці Білосніжній в блакитному будинку. 
- Ну що ж, їдьмо, знайдемо цей блакитний будинок.   До речі, мене звуть - Еліс.
- Мене звати Єва. – дивлячись на Еліс великими блакитними очима відповіла дівчинка і взяла її за руку.
Після старанних пошуків вони все ж знайшли блакитний будинок. Еліс натиснула на дзвінок у дверях - ніхто не відповів. Тоді вона зрозуміла, що очевидно батьки дівчинки шукають її. Еліс дуже втомилась, адже всю дорогу тримала в руках пакети з покупками. А тут ще й почався сніг - великі сніжинки повільно опускалися на землю. Сидіти, чекаючи когось з рідні Єви було надто холодно.
- А давай ми з тобою зліпимо сніговика! – запропонувала Еліс.
- Ураааа!!! – відразу почула у відповідь.
Єва миттю зірвалась і чимдуж побігла у двір. Еліс залишила пакети біля дверей і побігла за дівчинкою.

- По-моєму, це шедевр! – виголосила Еліс, коли сніговик стояв посеред двору.
- Я ще ніколи не бачила таких кривобоких сніговиків! – заливаючись сміхом викрикнула Єва. 
- Що?! Ти смієшся над моїм шедевром? Зараз я тобі покажу кривобокого сніговика! – так весело їм обом не було вже давно. 
- Господи, Єво, ти вдома! Який я радий, що з тобою все добре!
Еліс обернулась і побачила перед собою чоловіка зі стривоженими очима.
- Татко! – біжучи до нього загорланила Єва. Уявляєш, я побачила пташечку й побігла за нею, а коли зупинилась, то загубила тебе. А Еліс мене знайшла і привела додому, я сказала їй що ми живемо в блакитному будинку.
- Еліс, ви не уявляєте, який я вам вдячний. 
- Та що ви, я нічого особливого не зробила. Не могла ж я просто пройти мимо.
- Ви напевно вже зовсім замерзли. Стільки часу на вулиці. Давайте швидко в дім! Мене звати Роберт. – простягнув руку чоловік.
- Та ні, я краще поїду! - запротестувала Еліс. Сьогодні ж переддень Різдва, не хочу вам заважати.
- Що ви?! Ми не можемо вас просто так відпустити. Ніяких заперечень! 
- Еліс, будь ласка,  побудь ще трішки зі мною – зловивши за руку, Єва дивилась своїми милими оченятами на Еліс.
    Вони зайшли в дім. Роберт, забрав пакети всередину і швидко пішов варити гарячий шоколад, щоб відігріти замерзлих дівчат. Виявилось, що вони тільки недавно переїхали. Мама Єви покинула їх 3 роки назад, тому вони живуть лише вдвох. Їм добре разом, Роберт турботливий і люблячий батько. Є тільки одна проблема – він так і не навчився готувати - обов’язково спалить, пересолить чи недоварить...

***

    З кухні долинали прекрасні пахощі кориці та ванілі - на столі стигнули щойно випечені пиріжки та імбирне печиво. Був переддень Різдва. Еліс була щасливою. Хоч їй трішки й заважав вже досить великий живіт (як-не-як, а за місяць народжувати), та вона вправно готувала вечерю й подумки дякувала Богу за Різдво. Адже якби не це свято вона б і далі була самотньою.

     А на підвіконні у шибку заглядав великий червоногрудий снігур – він знав всю історію цієї сім’ї...