Вечір.
Величава Ворохта вабила вересом. Вузька водойма виблискувала, вкриваючись вечірніми вогниками. Водяник, величний володар вод, виплив, витираючи власне волосся:
– Відьмо, виходь! Вибачень вистачило вже! – вигукнув він, витріщаючи великі вирячені очі.
Відкілясь вискочила Відьма. Вона виглядала впевнено, водночас вороже.
– Водянику, вір відаючим! Ваше водне володіння втратить важливість. Вогонь вартий володарювати! – визвірилась волаючи.
– Вогонь? Вигадки вигадуєш, Відьмо! Варнякання влаштувала. Вода все витримує! – відрубав Водяник, відчуваючи внутрішній вир. - Вогнем ви варварство вчиняєте.
Відьма вибухнула вогняним вихором. Вона вар’ювала, викрикуючи:
– Влада вогню вища! Варіанти відмови – відсутні!
Водяник, витримавши вибух, викликав величезний водоспад - величне видовище. Вогонь вщух. Відьма втомлено впала.
–Вибач. Відмовляюсь вирішувати. Вважай виграв. Вода важливіша… – вимовила вона, — Визнаю.
Водяник вклонився.
– Відьмо, вічність води варта віри. Вгамуй вогонь. Відтепер взаємний вибір – вода.
Відьма, визнавши важливість води, викликала вітер, вирушаючи в вічність. Верболози ворухнулись від вітру.
Визолочені волелюбні вощанки вистелилися вздовж витоку. Водяник всміхнувся, вдячний вечору.