3.2 :: ЖИВІ ТІНІ :: Суміжна зона

Симпатичний цикл уже добігав кінця, а Ім Ям так і не відійшла від Слизу шепоту. Але її хоча б припинило трусити, і піна з пащі більше не текла.

— Мімі-Крі, ну чому ж ти не попередив, що Ім Ям раніше не куштувала шепоту? — вкотре обурювався Док-ям-Олк, тримаючи її лапу, і відтягуючи повіки оглядаючи очі. Дії його були наповнені щирою тривогою, від чого Мімі-Крі ще більше знічувався.

— Мі ні знати, — виправдовувався він, дрібно смикаючи вусиками. — Мі про ці не балакати.

— А треба було! Ви вже не встигнете повернутися до початку антипатичного циклу. Доведеться залишитися тут. І до Клапіда ви теж запізнилися.

— Ім Ям буде дуже гніватися, — зітхнув Мімі-Крі, поглядаючи на її безтямне тіло.

— Гнівайся не гнівайся, а вона ж не піде крізь хижаків?

— Таке Ім Ям вже учиняла, — знизив голос Мімі-Крі. — І ні раз.

— Та ну? Навіщо? Вона що, флогер, щоб виходити в антипатичний цикл?

Раптом Ім Ям підскочила з підлоги. Вишкірилася, рикнула і провела поглядом по всіх присутніх — наче щойно вирвалася з кишені світу, де щось намагалося її зжерти. Мімі-Крі в один блимк був уже на стелі, а Ламю-елме-Дак з переляку впав і затріпотів щупальцями.

— Ім Ям, заспокойся, ти в безпеці, — спокійно мовив Док-ям-Олк, піднявши передні лапи. — Тут безпечно. Тут тільки ми.

— Це що, розірви вас Айдіон, таке було?! — скрикнула вона. — Що ви мені згодували?!

— Це був Слиз шепоту, — відповів Док. — Готується з флугми — рідкої форми флуксу. Він може викликати... чужі спогади.

— Скоріше кошмари! — гнівно гаркнула Ім Ям. — Все! Гайда звідси. Я хочу знайти цього гнилого аудитора і повернутися до свого соляру!

— На жаль, ви не зможете...

— Чого це? — перебила вона, не зменшуючи тиску в голосі.

— Уже почався антипатичний цикл, — пояснив Док.

— Як?! Коли?! Скільки я спала?!

— Майже весь цикл, — винувато відповів він.

— Та що це за напасть така! Наступний цикл, вже доставка флуксу, ми повинні бути там! — Ім Ям виглядала так, ніби шукала очами що б розірвати. — І ще цей маршрут, це якась повна гниль!

Вона знову вишагувала по соляру. Шипіла. Ричала. Злісно виляла хвостом, підмітаючи підлогу.

— А ну злазь! — гукнула вона, побачивши Мімі-Крі, що притиснувся в куту стелі. — Сховався?! Зараз я тебе випхаю їди в антипатичний цикл! Безокі вишкребуть твій панцир зсередини, і я ще й посміюсь!

— Давайте заспокоїмося, — втрутився Док-ям-Олк, обережно змахуючи пір’ям. — Вже нічого не зміниш.

— А де ваші двері?! — вигукнула Ім Ям, раптом озирнувшись і збагнувши: жодного мнемопорта. Лише пустий отвір, перекритий шматком сухої шкіри.

— Немає. Мнемопорти — це створіння філархів. Вони живуть лише у Верхньому, — спокійно пояснив Док. — Тут усе інакше. І перш ніж ти почнеш завалювати вхід, — додав він, уловивши вираз її морди, — знай: хижаки не ходять коридорами Нижнього ОПЛОТУ. Перед початком антипатичного циклу всі проходи до Великого Колодязя перекривають. Тож далі нульового кільця вони не йдуть.

— Але в цьому є гарна новина! — підскочив Ламю-елме-Дак, роздувшись від ентузіазму.

— Це ж яка? — рикнула Ім Ям, і радість Ламі одразу протухла.

Мімі-Крі у відповідь знову інстинктивно поліз на стіну.

— Ви маєте рідкісну нагоду побачити, як живуть низи під час антипатичного циклу, — сказав Ламі, ображено звужуючи око. — Звісно, якщо бажаєте…

— І каптур накинете, — довав Док-ям-Олк.

Щоб сидіти в солярі, Ім Ям була занадто роздратована, тому погодилася глянути, чим займаються низи, коли сплять верхи. Док і Ламі натягнули на себе інші шматки шкіри, Ім Ям — каптур, а Мімі-Крі залишився рециклоном — хоч Ламю-елме-Дак дуже просив його стати кимось іншим і показати процес перетворення. Мімі-Крі люб’язно відмовився. Ім Ям пам’ятала попередні трансформації, і, чесно кажучи, бажання дивитися на це ще раз не мала. 

Вона раптом пригадала своє видіння і її пересмикнуло. Подумала, що може то теж був якийсь процес трансформації, і тому він такий огидний. 

Коридори, якими вони йшли, дихали змінами. Під згаслим корінням і новими звуками атмосфера змінювалась настільки відчутно, що це відлунювалося навіть шкірою. Так, усе ще було брудно й смердюче. Але несподівано зʼявилося червоне світло — розжарене до красна каміння, яке працівники низів вставляли в спеціальні отвори по стінах. Воно тремтіло в напівтемряві, як крихти магмоліда. З кутів і провулків лунав сміх. Мешканці посміхалися одне одному різнокольоровими пащами, тримаючи в лапах шкаралупи від флуксу, повні бірюзової рідини. Деякі стояли мовчки, з розширеними зіницями, вдивляючись у палаюче каміння, немов шукали там власний шепіт. Складалося враження, що хижість тих, хто дерся Колодязем у пошуках флугми, знижувала рівень хижості решти.

Компанія вийшла на перехрестя, де раніше виголошували про Вчення Просвітлених — а тепер просто розливали напої.

— Вони наливають той самий Шепіт? — спитала Ім Ям.

— Зветься так само, але такий, як робить Ламі, тут не наливають, — відповів Док-ям-Олк. — Це лише слабке відлуння… присмак справжнього шепоту.