3.1 :: ЖИВІ ТІНІ :: Слиз шепоту

Аудієнція Авгури і Мімі-Крі закінчилась очікуваною беззмістовністю, але не швидко. Весь час говорила лише Пелія, тож до кінця було не зрозуміло — хто кому дозволяв бути почутим: здавалося, що це була аудієнція до Авгури. Пелія розповідала за договір поділу флукса, і який він важливий для дружніх зносин з «Новим» ОПЛОТОМ. Що Авгуру повинна бути вдячна запропонуваній їй неймовірній можливості стати частиною цього вельми важливого акту поваги і взаємодовіри. Таку кількість важливості Ім Ям була важко прийняти.

Філархи мовчазно слухали, і, граючи своїми масками в підтримку слів Пелії, далі переговорювалися в думках.

Врешті Авгуру отримала розпорядження відвідати вельми шановного аудитора в Нижньому ОПЛОТІ та отримати від нього новий маршрут доставки флуксу. А її питання: «Чого це аудитор сам не приніс маршрут?» — було з щирою повагою проігноровано.

Врешті незадоволена Ім Ям і щасливий Мімі-Крі — він, після рішення залишити йому життя, здебільшого був щасливий — покинули Залу Засідань і крокували до Нижнього ОПЛОТУ. Пелія навіть видала їм кам’яну перепустку, занадто велику, щоб Ім Ям могла сховати її в кишеню мантії, і занадто важливу, щоб викинути, як вона зробила з іншими повідомленнями з низів.

— От скажи, якого філарха вони не використовують сувої? — бурчала Ім Ям, крокуючи на двох, бо змушена була тримати в одній лапі перепустку.

— Сувій філархів створіння, — відповів Мімі-Крі.

— Ти звідки знаєш? — примружилась Ім Ям.

— Том-о-Янк повідав.

— А чому він мені це не повідав? — гукнула вона, розмахуючи перепусткою.

— Бо ті ні питати Том-о-Янк, — відповів Мімі-Крі, здивовано випрямивши вусики.

Велика Зала Засідань розташовувалась на екваторіальному рівні — останньому, який підпорядковувався Верхньому ОПЛОТУ, і, звернувши на першому ж пандусі вниз Ім Ям з Мімі вперлися в грати.

Живі сухожильні грати, що вростали в камʼяні стіни, були одними із перших напіврозумних, і найзлопам’ятнішими створінями філархів. Згодом вони стали як самостійною одиницею, так і частиною більш складних організмів — мнемопортів. А за вимогою Творця їх виростили на переході між ОПЛОТАМИ, щоб жодна істота не мала можливості вільно дертися угору без схвалення знизу. 

— Гей! — гукнула Ім Ям крізь натягнуті сухожилля. Її голос відбився від вологих стін і розсипався луною вниз. — Хтось є? Нам треба до низу!

Звідти віяло тліном, а де починався спуск, повзло щось важке й недобре.

З-за повороту пандуса показалася лиса голова округлої форми з одним видовженим оком без зіниці. Око дивилося прямо, без виразу — просто фіксувало факт присутності.

— Гей! — повторила вона, додаючи погрозу в голосі.

Голова одразу зникла.

Декілька подихів — тиша. Потім Ім Ям глибоко вдихнула, щоб крикнути ще більш переконливо, але з-за рогу з’явилася голова разом з тілом.

Маленька, зморщена істота, загорнута у клапті чорної шкіри, мала величезний живіт і шість лап — три зверху, три знизу. Розміром з Мімі-Крі якщо б той встав на задні лапки. Кожен її рух був ніяковим, ніби кулька рециклона вирішила самостійно сповзти у Великий Колодязь, відростивши зайві кінцівки.

«Може, подати ідею філархам?» — подумала Ім Ям. Звільнить рециклонів від носіння кульок. І Нані-де-ло, можливо, перестала б гарчати, що я не нова Авгуру, а «нова проблема».

— Треба чекати! — поважно прогугнявила істота. — Перепускний пандус для відвідувачів Нового ОПЛОТУ відкривається лише всередині циклу. Ви зарано.

І знову сховався за поворотом.

— Гей! У мене перепустка! — гримнула Ім Ям, починаючи бити по гратам під сумне поскрипування Мімі-крі. — Ану повернись!

Тринога обережно виглянув з-за рогу. Ім Ям загрозливо розмахувала кам’яною дошкою. Грати перед нею вібрували від натягу, і бажання скрутити нову Авгуру.

— Ось перепустка! — вигукнула вона.

Голова знову зникла.

— Якщо ти зараз не повернешся, клянусь магмолідом, я тут усе рознесу! — закричала Ім Ям.

Вона часто вживала «магмоліда» для залякування. Ніхто їй не пояснював, чому це працює — просто працювало. Мімі-Крі, опустивши вусики, з жалем дивився, як Ім Ям розпалюється, і його тягнуло на стелю — там світ здавався безпечнішим, ніж підлога.

— Від кого перепустка? — озвався голос знизу.

— Від… — Ім Ям на мить застрягла, ковтаючи повітря.

Обуренно кинула погляд на Мімі-Крі, і той мовчки прошепотів:

— Пелія Від’ємна.

— Від Пелії Від’ємної! — гордо вигукнула Ім Ям, а Мімі-Крі розчаровано опустив вусики, і знову втупився у стелю.

Почувши майже правильне ім’я, триногий вийшов уперед. Його тіло рухалось нерівно, кожен крок був стрибком — передня лапа занадто довга, задні запізнюються. Кожен його крок виходив так, ніби він перескакував передню лапу. Нарешті дошкандибавши до грат, він кинув короткий, гордий погляд на Мімі-Крі своїм порожнім оком і сперся на передню довгу лапу.

— Перепустку, — промовив він урочисто, вертикально звузивши око.