3.0 :: ЖИВІ ТІНІ :: Домашній простір

ОПЛОТ гудів кілька циклів після неочікуваної розв’язки з аномалією, про яку, звісно, ніхто не розповідав, але всі знали. Палімпти, як завжди, не вміли тримати інформацію лише всередині своїх шкірястих тіл — з них вона сочилася, як слиз, що вони густо розмазували по всьому ОПЛОТУ. Коридори пахли розмовами, які вже втратили джерело, але стіни дрижали, коли хтось вголос згадував «Аномалія!».

Авгуру, ставши тією, хто змінила рішення філархів, мимоволі перетворилася на подразник. Мешканці Верхнього ОПЛОТУ прибували до її соляра з особистими питаннями — повільно, нерішуче, але безупинно мов сигнали болю в утомленому організмі. Здебільшого це була суцільна банальщина рівня: перебратися в інший соляр, отримати дозвіл жити з кимось, хто пахне знайомо, чи просто переконатися, що нова Авгуру саме така, як про неї кажуть — з очима, що бачать крізь камінь, і голосом, у якому ховається хтось інший.

Цикли минали. Авгуру і Мімі-Крі нарешті відчули себе частинами системи, навіть трохи скучили за старою невизначеністю через постійні запити щось робити. Простір навколо них став звичним — майже, страшно сказати, домашнім. 

І ось настав дев’ятий симпатичний цикл з подій у Великій Залі Засідань — це означало, що в ОПЛОТІ завершувався черговий «виток» циклів, і що наступний — це цикл доставки флуксу на Нижній ОПЛОТ. А отже, всі ставали трохи збуджено-напруженими, немов внутрішньо очікували проблем з цим завданням.

Ім Ям солодко спала, хитаючись на своєму ліжку, яке з кожним подихом стискалося і розтискалося, підтримуючи її тіло в ідеальному стані біологічної підвішеності. Жовте коріння над нею дихало синхронно, а поруч, у кутку під стелею хропів Мімі-Крі. 

Будучи в подобі рециклона, він повністю входив у образ — навіть іноді прибирав у їхньому солярі, чим страшенно дратував справжніх рециклонів, які дарма приходили прибирати. Вони не звикли, що хтось інший робить їхню роботу, та ще й не гірше за них. Звісно, Нані-де-ло подала офіційну скаргу, що її рециклони витрачають зайвий час на соляр Авгуру.

У двері постукали. Ім Ям, маючи сильну лінь і здоровий сон, просто проігнорувала, тому Мімі-Крі, сповзши зі стелі, пішов відкривати.

— З новим циклом! — вигукнув Том-о-Янк, і вони дружно потерлися своїми хітиновими корпусами.

— Ім Ям! — гукнув Мімі-Крі. — Том-о-Янк завітав.

Ім Ям навіть не ворухнулася, нервово похитуючи хвостом, який звисав з ліжка.

— Я проходив повз роздачу флуксу, — мовив Том-о-Янк. — Прихопив вам.

Його панцир виблискував у яскравому світлі початку симпатичного циклу. Він підняв лапки: три округлі сфери яскравого світло-зеленого кольору з маленькими випуклими частинами виблискували у нього в лапках.

— Оце вже інше діло, — хмикнула Ім Ям, трохи відкривши очі. — З чого така ласка?

Вона граціозно зістрибнула з ліжка й рушила до кабінету, натякаючи всім йти за нею. Кімната була малесенька, і навіть їм в трьох було важко розійтися.

— Як з чого? — здивувався Том-о-Янк, скрутивши довгі вуса у спіраль. — Я нарешті отримав дозвіл на переселення до Нового ОПЛОТУ. І все завдяки вам.

— То це ми празнуємо твоє відправлення? — спитала Ім Ям, вийшовши на місток.

Стільки вже разів вона його переходила, але щоразу трохи призупинялась, відчуваючи тремтіння від величі простору, що відкривався під лапами — його називали малим колодязем. Вітер приємно лоскотав хутро. Вона ще трохи затрималася,  і рушила до кабінету.

— Ну, до відправлення ще зарано, — відповів Том-о-Янк, виходячи на місток. — Мені треба дочекатись, поки вилупиться моя заміна. А тоді — так. Я вільний.

— Мі вітає Том-о-Янк, — мовив Мімі-Крі, рухаючись позаду.

— Дякую, — люб’язно відповів він, але виришив не мосту не повертатися.

Між Том-о-Янком і Мімі-Крі утворилися особливі стосунки, і насправді Мімі-Крі ховав свій сум з приводу від’їзду друга.

Коли всі перейшли до кабінету, Ім Ям одразу рушила до столу, що був завалений купою сувоїв і кам’яних дощок. Не намагаючись навіть удавати впорядкованість, вона згрібла все вбік — з шелестом, скреготом і зневагою до сувоїв, що зісковзнули на підлогу.

У Мімі-Крі почали нервово сіпатися маленькі вуса.

— Мімі, я все бачу! Не треба мені твоїх рециклонських… — гукнула Ім Ям і запнулася. — Як там Гок-ді-Рат казав на гармонізації? «Одержимість ідеями у спробі зменшити відчуття тривоги»?

Том-о-Янк засміявся, скрипучи хітином. Мімі-Крі насупився, зовсім сховавши свої маленькі вусики.

— То що у вас сьогоциклу? — спитав Том-о-Янк, поклавши три кульки флуксу на стіл.

— У нас сьогодні зустріч з цією… як її... Айдіон її розірви, — буркнула Ім Ям, схопивши кульку.

— Пелія, — підказав Мімі-Крі, але вусики не дістав.

— Точно! Вона. Велика личинка для зносин з Нижнім ОПЛОТОМ, — додала Ім Ям.

— Новим, — уточнив Том-о-Янк.

— От тільки ти не починай! — гримнула вона.

Всі за столом засміялися, — хтось — скрипуче, панцирно, гучно; хтось — тихіше, мов з повагою до флуксу. А потім всі швидко похопали плоди. Ім Ям кігтем проштиркнула випуклу частину зверху й одразу присмокталася до зеленого газу, що почав просочуватись. Том-о-Янк і Мімі-Крі пробили оболонку своїми пазурами й теж почали всмоктувати.