Глава 20

Павло вимкнув двигун, порівнявшись із будинком Сергія, та опустив скло. Тепле повітря війнуло за комір, бліді промені, як голки, пронизали чорно-руді крони дерев у дворі. На протилежній стороні вулиці гучно харкали двоє чоловіків. Їхні лиця ховав сивий тютюновий дим, а за спинами рясніла цигарками вітрина вицвілого кіоску. Розлоге гілля горіхів раз за разом шкрябало бляшаний дах, передражнюючи чоловічий кашель.

Приходька дратувала сьогоднішня погода — сонячна, лінива, як серпневий ранок, такої не повинно бути у листопаді.

— Валер’яновичу, ви чого такий насуплений?

Веселий голос Сергія різонув слух. Приходько покосився на колегу, що всівся в авто, і зітхнув:

— То ти розповіси нарешті, що дізнався у дільничного?

— Перепрошую за вчорашню конспірацію, — винувато опустив голову, — доки перевіряв інформацію, майор, що чергував з нами у ніч вбивства, шмигав постійно в кабінет: то за кавою, то за цукром. А в неробочий час не хотів вас тривожити…

— Так, дякую, — вичавив посмішку, бо насправді півночі не спав, очікуючи дзвінка. — То ж… Кущов ще до вбивства Шаха пробував піти з «Пальміри»?

Сергій закивав:

— Так сказав дільничний.

— Так і сказав?

— Так і сказав.

Сергій видається невиспаним, очі блищать яскравіше сонця. Від нього пахне яєчнею та солодким цитрусом. Хлопець й собі принюхався, а потім заусміхався:

— Кохана бризнула своїми парфумами. Думає, що у справі є чимало гарненьких фігуранток. А вас дружина ревнує? — безтурботно гиготить.

Приходько затиснув цукерку зубами. Марія ніколи, жодним чином не показувала ревнощі. Піймав себе на думці, що навіть хотів би цього. Горло ошпарює ментолова прохолода, а думки просякли нікотином. Він ледь стримується щоразу як розраховується на касі, краєм ока вишукує синій Winston, пучки пальців здирають хрустку плівку з новенької пачки, а бажаний присмак диму у роті вичавлює із залоз усю слину, йому щоразу треба переборювати охоту міцно поцілувати Марію, бо її мовчазний гнів кидає морозом по спині, з тієї ж причини боїться цікавитися буднями доні. Все його життя схоже на довжелезну чергу в супермаркеті — зусібіч чути гомін і нібито рух є, проте він сам стоїть на місці нескінченну кількість часу, вговкуючи себе евкаліптовими карамельками.

— Якби не смерть Шаха, — Сергій опустив скло і вітерець крутнувся в салоні, — Кущов давно вже тримав би Молдаванку на коксі. Муха під його керівництвом налагодив мережу збуту і поки Вітя Шах дерся за «Пальміру», Жора розкручував свій новий бізнес. Ви знали про це?

— Я знав про дилера в оточенні Кущова, проте тоді він мене не цікавив, — Павло не зводить погляду з примарної димки над кіоском.

— Після вбивства Хижого бізнес зійшов на нуль, як і вірогідність проблем в учасників схеми.

Приходько погоджується, проте шлунок скручує від огиди. Якби не продажність дільничного, можливо, він посадив би за ґрати і касира, і Шаха, і Царя… А його шлюб, кар’єра, дружба були б такими справжніми, як колись.

— Треба докази, — каже вимогливо.

Сергій зареготав, дзвінко та протяжно, наче радів невідомій Приходьку перемозі.

— Валер’яновичу, нам треба Жору притиснути, а не слідувати правилам.

— І чим ти відрізнятимешся від хапуги в погонах?

— Тим, що не отримую вигоду…

— Докажи! — плечі Павла сіпнулися.

Сергій завмер.

— Докажи! Чого мовчиш? — Приходько вистрибнув з авто й широкими кроками направився до кіоску. Його нудить від недбальства, хитрування, нудить від власної безпорадності…

За хвилину пальці поспіхом смикнули плівку зі щойно купленої пачки Winston і недбало вирвали срібну фольгу. Павло прокрутив білосніжну сигарету і втягнув міцний запах тютюну.

— Підкурити буде? — запитав у чоловіка, що підійшов до віконця кіоску. Той кивнув і простягнув запальничку. Павло ледь стримував усміх. Ось так легко колись він починав будь-яку розмову. І тепер знову робитиме так. Кивнув на знак подяки і затягнувся. Мимоволі заплющився. Отрута наповнила легені по вінця, наче так і має бути, наче гіркий нікотин — першочергова потреба.

— Не знав, що ви курите.

Сергій стояв поряд, проте Павлу довелося стиснути пальцями перенісся, аби перебороти п’янку свідомість. Його тіло враз розслабилося, зник біль і важкість у скронях.

— Колись курив, — вимовив і знову затягнувся.

— Гмм, вам личить.

Приходько примружився на колегу крізь дим. Сергій сканував кожен його рух і Павло не став ховатися, а жадібно докурив цигарку і потім додав:

— Дільничний мусить свідчити проти Мухи і Жори. Треба дотиснути його.

— Це займе час.

— Зате все по закону.

Напарник скривився:

— Реформа йде повним ходом — дільничний сьогодні-завтра перестрибне у патрульну поліцію й кінці у воду.

— Чому саме зараз взяли касу? — голос Приходька осів, ніби дим всмоктався у зв’язки.