Глава 16

Приходько викрутив кермо й авто пришвидшилось в інтенсивному потоці. Пічка гладить теплом і від того здається, що кінцівки розбухають, як губки у воді.

— Куди їдемо? — цікавиться напарник як тільки авто пригальмувало на світлофорі.

— Туди, де точно знають, на якому авто їздить Жора.

Сергій мугикнув, проте лице виражає абсолютне нерозуміння, Павло додав:

— На автостоянку біля його будинку.

— А ви знаєте, де живе Жора?

Так, знає. Так, пам’ятає дні й ночі, наче й не було десяти років забуття. Павлу сьогодні напрочуд легко, ядуче бажання подовжити цей стан накриває теплою пеленою, поколює у кінчиках пальців.

— Вітя Шах був людиною з тонким складом розуму та з честю, — Павло киває на кожному слові, — на відміну від Жори.

— Контрабандист з честю? — Сергій кривиться у вітрове.

— Багато розуму не треба, щоб порушити закон, на відміну від того, аби дотримуватися правил прозорої торгівлі. Шах вивів контрабанду на новий рівень — якісний товар під гарантії магазина з ідеальною податковою історією. Звучить парадоксально, еге ж?

Напарник замріяно кліпає, а Павло геть не в змозі стримувати спогади, що поспіхом збиваються у квапливі речення:

— — «Пальміра» ніколи не торгувала липою. Думаю, тому Шах не відкидав пропозиції Царя, який міг забезпечити не відсирілим контрафактом, який привозив Жора у масних кузовах бусів, а цілком добротними цигарками.

— А як це пов’язано зі зникненням Хижого? — Сергій продовжує супитися у вітрове. Його плечі напружені, від того здається, що голова вросла у тулуб.

— Цар розумів, що «Пальміра» — ідеальна для розповсюдження контрабанди вищого класу. Питання стояло у статусі магазина, яким не хотів поступатися Шах. Хоча у мене було припущення, що Віктор хотів не вигоди від цієї співпраці, а, наприклад, безпеки для сім’ї. Хижий мав переконати Шаха працювати на умовах Царя. Ситуація тоді була напружена, ми стежили за кожним їхнім кроком, склади Філіпова були переповнені контрабандним товаром, доказів для арешту достатньо, — Павло рвучко вдихнув. — і враз, за ніч все змінюється: Шах помирає в лікарні від ножового поранення, касир, у якого руки по лікті були в крові, зникає безслідно, а Цар отримує контроль над «Пальмірою» і ставить за головного Жору.

— А що Юрій? — Сергій розстібнув комір сорочки й обперся ліктем у дверцята.

— Спортзал...потім був вдома. Не діждавшись тата з роботи, вирішив піти у магазин, де і знайшов пораненого, — зітхнув. — У лікарню Віктора Шаха привезли ще живим, на голові та  тілі були гематоми — його добряче потовкли…

— Касир?

— Думаю, так. Віктор був виснажений грипом і помер попри зусилля лікарів. Юрій весь час був поряд з батьком, а люди Філіпова не давали й кроку ступити у бік хлопця, оберігали як зіницю ока.

Сергій нахилився вперед і так завмер, мов узрів перед собою очевидну істину:

— А у Жори було алібі?

Приходько кивнув:

— Лікував підшлункову в іншому кінці міста. Приїхав у лікарню вслід за Шахами.

Сергій вп’явся очима у Павла, то прищулюючи, то округлюючи їх:

— Куди ж зник касир?

Павло затягнувся киснем і видихнув:

— Сам шукаю відповідь десятий рік.

Враз Сергій гепнув руками об стегна, вигукнувши переможно:

— Ось чому ви займаєтеся у підвальному спортзалі біля Привозу!

— Нууу…

Напарник закинув голову, сміючись, а потім вмостився зручніше:

— Щось вдалося дізнатися? — заглядає в очі: — Розповідайте, Валер’яновичу. Ми розплутаємо цю справу.

— З Юрієм треба бути обережним.

— Як на мене, він просто пливе за течією.

— Це можна перевірити, прибравши Жору з гри, а для цього потрібні серйозні підстави для затримання.

— Якщо він причетний до вбивства охоронця, підстави будуть.

Сергій нагнувся вперед, наче це допоможе йому рухатися швидше, ніж в авто.

Вони зупинилися на узбіччі біля п’ятиповерхівки, яка рябить пінопластовим утепленням пастельних відтінків.

— Це двір Кущова, — Павло тицьнув у перший будинок, коли вони вийшли з авто. — А його гараж знаходиться вкінці ряду, орієнтовно за цією огорожею, — кивнув на прямокутні секції огородження, в які уперлася вуличка. Вони помітно відрізняються від похилих стовпців з натягнутою дрібною сіткою, яка тягнеться аж до повороту. Товсті опори воріт тримають над в’їздом арку з надписом «Автостоянка — 2». Біля землі опори заплутались у сухому бадиллі, воно схоже на розпатлане руде волосся і майже дотягнулося до пари блискучих випуклих дзеркал, прикріплених під аркою.

З автостоянки назустріч рушили двоє кудлатих псів. Сергій сповільнився й дістав руки з кишень, Приходько ступив вперед, змушуючи напарника тим самим триматися ближче до вагончика охорони.

За десять років металевий вагон нажив додаткових шарів фарби та кривий піддашок над входом. Жерстяні стіни обліплені оголошеннями про оренду та продаж. Новенький, білосніжний аркуш А4 у самому центрі паперового хаосу інформує про підняття плати за добу стоянки на території.