Глава 15

Єдине вікно у кабінеті Приходька уперлося у дахи будинків спального району. Блідий диск сонця виблискує у краплях на склі, передражнюючи імлу.

— Кажуть, тепло ще буде, — Сергій вкотре шурхає приладдям по столу та п’є вже третю чашку кави зранку. Хлопець старанно зачесав волосся й одягнув однотонну сорочку, а не візерунчасту, як зазвичай. Його чепурний вигляд резонує зі радянськими лакованими меблями та пожовклими від часу пластмасовими секціями на стелі. Насправді таким як Сергій не пощастило отримати роботу на стику усталеного кумівства та перспективних реформ.

Павло вдивляється у райдужні блискітки на склі та сварить себе за сумніви. Прохання Тарнавського не лізти до «Пальміри» розхитує брилу минулого, дере душу, наче консервний ніж розпорює бляшану накривку. Усі ці роки він сподівався отримати шанс, хоча б натяк на можливість поновити справу Хижого, довести силу закону та повернути колишню славу серед колег, а зараз руки німіють від думки про знайому роль цапа відбувайла.

— Якщо кажуть — будемо чекати, — підвівся і зафіксував вікно у положенні провітрювання.

— Ви, як завжди, без ентузіазму.

— Припущення — не істина…

— Припущення треба перевіряти, — Сергій гордо продовжив фразу.

— Я знав, що ми спрацюємося, — засміявся навипередки з напарником. І враз так само одночасно вони принишкли. За дверима чутно суперечку і тупотіння, потім боязкий стукіт. Затим двері прочинилися і з коридорної темноти ступила огрядна молода жінка:

— Можна?

Приходько примружився, він точно вже бачив це обличчя.

— Ми на допит…

— Так, — підхопився назустріч, — проходьте.

Першою до кабінету увійшла дружина вбитого охоронця — суха, сива жінка. Її обличчя розпухле, наче мозоль, що ось-ось лусне і з нього бризне жовтувата лімфа, кістляві руки складені одна на одну на грудях, як складають руки покійникам у труні.

Приходько запросив жестом присісти на стілець навпроти свого стола. Сергій тим часом вказав молодиці, що прослизнула слідом, на вихід і тісно закрив за нею двері. Повітря в кабінеті враз стало густим і тухлим.

— Любов Олегівна? — Павло підніс кулькову ручку над протоколом.

— Так.

Жінка зиркає навсібіч. Її очі блискучі й бездонні, як у більшості тих, хто пізнав безповоротну втрату. Приходько неспішно записує дані, відтягуючи розмову, наче це допоможе визначитися.

— Місяць тому охорону Привоза скоротили більш, ніж вполовину, — почав Сергій, — ваш чоловік залишився у штаті попри вік.

Павлу одразу вся кров у голову вдарила. На мить, лише на мить він уявив, що ця справа зламає хлопчину, як колись «Пальміра» зламала Приходька, а в наступну — підсунув підготовлений протокол на край стола, ближче до Сергія, і склав пальці у замок. Навіть якщо ця справа стане останньою у кар’єрі Приходька, він не розмінюватиме свій професіоналізм на домовленості, тим паче на очах у молодого напарника.

Сергій враз повеселішав, підтягнув стілець ближче і насупив світлі брови так сильно, що міжбрів’я розчервонілося.

— Фактично ваш чоловік був єдиним пенсіонером серед охоронців, так? — він розправив плечі, стиснув кулькову ручку між пальцями, а Приходько запишався. І за себе, і за колегу.

Вдова кивнула, коротке волосся стирчить на маківці і тремтить, якщо придивитися.

— Любове Олегівно, — голос напарника звучить лагідніше, — у яких відносинах був покійний з працівниками «Пальміри»?

— Там тільки один працівник — Юрко.

— Юрій Шах? — Сергій уточнив і намірився записати у протокол.

Жінка, помітивши це, шарпонулась і вчепилась пальцями у край столу аж нігті побіліли:

— Не записуйте!

— Можливо, ця інформація допоможе нам.

— Не пишіть про Юру.

— Чому?

Напруга у кабінеті тріщить, як мороз у сонячний день. Жінка вп’ялася очима в Приходька і просичала:

— Нічого не допоможе. Ви це знаєте.

 Павло смикнув кутиками рота:

— Юрій якраз пообіцяв посприяти.

Жінка опустила погляд на коліна, її підборіддя затремтіло. Приходько видихнув зі словами:

— Шах просив за вашого чоловіка, так? А через місяць, у нічну зміну, йому розтрощили череп.

— Юра завжди допомагає, — Любов стихла, здається навіть не дихає.

— Ви працюєте у декількох магазинах, так? — Павло постукує пальцем по столу. — Чули щось про підпали?

— Ні.

— Покійний має відношення до бізнесу Філіпова?

Жінка вклякла. Рухаються тільки очі, перелякано лупаючи то на Сергія, то на Павла. Молодий напарник теж скоса глипнув спочатку на руки Приходька, а потім у вічі. Грудину обпекло окропом, ніби уся накопичена злість одним махом виплеснулась з найтемніших закутків душі. Брила, яка безшумно й ритмічно гойдалася, враз завмерла у найвищій точці. Розтанула зовсім. Приходько вдихнув на повні груди.