Глава 11

Павло знає Андрія Тарнавського з дитинства. Друг ніколи не відрізнявся особливою порядністю, нехтував дружбою та йшов по головах колег, якщо цього вимагав кінцевий результат. Павло багато думав про те, чому вони — хлопці з однієї школи, з одного вишу, з однією метою — покарання винних, так різняться у методах досягнення цієї мети.

Узрівши Тарнавського у вікні кав’ярні, Приходько ледь сповільнюється, з кожним кроком важкість у плечах наростає, він мимоволі опускає голову до грудей. Навряд чи друг засумував за розмовами, а враховуючи останні події, цілком ймовірно знову переконуватиме у тому, щоб Павло не плутався у Царя під ногами.

Приходько відчиняє двері й кривиться від насиченого запаху кориці. Інтер’єр такий же, як ненависна приправа — коричневий, нудотний і давить на мозок. Андрій сидить за столиком біля електрокаміна натурального розміру і наминає за обидві щоки.

— Смачного, — неспішно стягує сумку і пальто.

— Вибач, почав без тебе, — голосно прицмокує, пережовуючи. — Я замовив тобі трав’яний чай.

Приходько опустився на стілець, оббитий оксамитом, і ковтнув відразу. Друг навмисно переплутав його смаки із вподобаннями дружини, завжди так робить, аби нагадати Павлові про його нікчемність.

Тарнавський не підіймає погляду, він зосереджений на присмаженому стейку з кривавою юшкою. Поряд стоїть тарілка з залишками салату та порожній кошик з-під хліба. Не міг дочекатися, але розмову не починає… Приходько оглянувся, у вікні навпроти горить неонова вивіска бізнес-центра, в якому знаходиться офіс «South Logistic».

— Люблю уявляти, як разом із м’ясом пережовую бізнес Царя, — зареготав Андрій.

Павло й собі гигикає, мета у них, як і колись, одна. От тільки друг набагато ближче до успіху.

— Як Марія? — Тарнавський мружиться та всміхається набік.

— Дружина потихеньку, — почав перебирати карамельки в кишені, — займається репетиторством.

— Як її мігрені?

— Минули.

— Чудово, — блиснув зубами. — Допоміг лікар, якого я рекомендував?

Приходько хитнув головою.

— В санаторій їздили. — Повітря у грудях загусло. Павло багато думав про те, чому дружина все ж таки не кинула звихнутого на роботі чоловіка, і не пішла до харизматичного залицяльника — слідчого прокуратури Тарнавського, який ще з університетських часів не приховував симпатії.

— А донька?

— Мала продовжує навчання на юридичному. Все чудово, дякую.

— Вона напевно обійде тебе за кількістю відзнак в майбутньому, — ніяк не вгамується.

Офіціантка беззвучно з’явилась біля столика, за нею — хвиля кориці та яблук. Дівчина поклала перед Павлом прозорий чайничок, всередині якого заварюються лапате листя, пелюстки та сині квітки, дзенькнула білосніжною чашкою та блюдцем і промуркотіла щось улесливе. Приходько не розібрав що саме, він зосереджено згадує запах тютюну, аби перебити нудотну реальність (таки дарма кинув палити). Офіціантка підсунула Тарнавському чергову порцію ароматної кави, зібрала посуд і проспівала лагідне: «Смачного». Тарнавський відповів не менш млосно та провів поглядом, оцінюючи сідниці дівчини.

— Чого кликав? — Павло поклав на язика карамельку і почав складати кораблик з обгортки.

Андрій тісно обтерся серветкою.

— Що до «Пальміри», — голосно зітхнув.

Павло вп’явся поглядом в обличчя співбесідника. Кахикнув, бо у горлі зібралась у терпку грудку мелена приправа й не дає зробити бодай вдиху.

— Якби не знав, що ти дійсно чергував тієї ночі, не повірив би у те, що слідчий Приходько добровільно взявся за вбивство біля «Пальміри».

— Я не обираю справи, — кладе на стіл готовий кораблик.

— Я знаю, — відпив кави, — і знаю, що справа Хижого твоя єдина нерозкрита.

— Тому, що мені заборонили наближатися до підозрюваних. З твоєї подачі.

— Павле, ти першокласний спеціаліст і у цьому проблема, — ліг на стіл і прогугнявив: — Очевидно ж, що Хижого прибрали свої. Вгамуйся нарешті.

— Маєш на увазі Царя? — сичить у відповідь. — Касир погрожував старому Шаху розправою, востаннє його бачили на Привозі …

— Я пам’ятаю…

— Цар міг позбутися Хижого, клацнувши пальцями — головорізів у нього вдосталь. Ти серйозно вважаєш, що Цар обрав би «Пальміру»? Магазин, у якого податкова історія бездоганніша, ніж у самої податкової служби України!?

— Може так Цар і отримав вплив на Шаха? Гарантуючи недоторканість…

— Шах і був тією недоторканістю! Його авторитет ніхто не ставив під сумнів...

— Часи змінюються.

— А закони у злодіїв не змінюються!  

— Твоїх дівчат тримали зв’язаними у підвалі, Павле! — Тарнавський вирячився, рубаючи долонею повітря. — Цього не достатньо, аби викинути з голови Хижого і навіть не дивитися у сторону «Пальміри» та тих, хто там працює?

Приходько осів. Андрій дивиться на нього, як на безумного, так, як дивилися усі в відділку після зникнення касира.