Глава 4

Ще коли Юра був підлітком, спортзал у підвалі будинку на Старорізничній перестав користуватися популярністю. Тут збираються ті, хто не має на меті накачати м’язи, тренування є простою звичкою. Старі тренажери та снаряди, ручки яких перемотані затертим тканинним пластиром, скриплять трохи гучніше за суглоби відданих відвідувачів. Будь-що, за будь-яких умов, скільки себе пам’ятає, Юра ходив із батьком сюди після роботи за графіком понеділок-середа-п’ятниця. «Тренуй не тіло, а витримку», — любив той повторювати. Ні батько, ні Юра ніколи не змінювали порядок вправ. Це викликало б справжній колапс у чоловічій буденності.

Підвал — чудове місце для спортзалу: тут немає величезних дзеркал на всю стіну і панорамних вікон, крізь які будь-хто може спостерігати за тренуванням, тут зосереджуєшся саме на витримці, насолоджуючись печінням у м’язах. Юрі подобається підвал, тому що у тьмяних вапняних стінах можна не вичавлювати з себе необхідні оточенню емоції.

У залі тренувалися двоє передпенсійних байкерів із рідкими борідками та круглолиций слідчий із широкими залисинами, що сягають маківки, та пухнастими вусами, які йому абсолютно не пасують. Павло Валеріанович Приходько радше схожий на незграбного листоношу, аніж на людину такої серйозної професії. Його шкіряна, лискуча біля застібки, сумка через плече, яку він завжди закидає на верхню поличку в роздягальні, тільки посилює це порівняння. Вперше слідчий з’явився в спортзалі після зникнення Хижого, і відтоді Юра ще дужче уникає змін у житті.

Шах заплющився і видихнув, роздуваючи щоки. Намагається не прокручувати в умі сотий раз діалог із дівчиною Тонею, і щоразу це спричиняє сплеск жагучої турботи в грудях. Вдома чекають вазони, які треба посадити, десь покласти та доглядати... От навіщо воно йому?! Проте як тільки думка про те, аби здихатись тих рослин, з’являється в голові, каламутні очі дівчини Тані прострілюють серце, збиваючи дихання. Уфф, ось як зараз. Юра не зводить погляду з круглої накривки під стелею, підлаштовуючи власний ритм під хрипкий голос соліста «AC/DC».

Він ще дужче упирається в ручки тренажера й голосно втягує душне від поту повітря. Комір футболки врізається в шию, і втягувати задуху стає ще важче. Але зупинитися, не виконавши підхід, неприпустимо.

— Чого такий смурний, Шах? — заціпив ногою сивий власник підвалу й лукаво підморгнув: — Закохався?

Образ тендітної Тоні ляснув жаром по щоках. Всміхнувся на видиху та стиснув до скрипу ручки тренажера, зводячи та розводячи їх. Юра ніколи не розумів недоречної цікавості. Батько казав, що таким чином люди натякають на бажання повідати про власні досягнення.

Власник підвалу перевальцем крокує поміж тренажерів і бубонить по-церковному про користь тренувань і силу волі. Через цю звичку його називають Батюшкою. Хоча Юра певний, що не промова надихає чоловіків займатись, а той факт, що Батюшка декілька років тому розлучився після двадцяти років спільного життя і наступного місяця одружився з молоденькою танцівницею.

У роздягальні — вузькій кімнатці з прямокутним вікном, яке впирається в тротуар, слідчий таки застав Шаха наодинці. Чоловік кивнув, мигцем змірявши, і потягнувся за своєю сумкою. Юра одразу сполотнів, натягнув фліску й, підхопивши куртку, рушив обачно вздовж довгої радянської вішалки. Його тішить той факт, що Павло Валеріанович такий же мовчазний, як і він.

Юра вибіг сходами на вулицю і сховався в осінній мжичці. Сутінкова прохолода обдула розпашіле обличчя, але кисень нарешті наповнив легені по вінця. Не одразу втямив, що пустився рясний дощик, тому аж на світлофорі натягнув капюшон. Оглянувся і побіг на червоний, не минаючи мілких калюжок.

Ввів код на воротях і шмигнув у темряву брами. Прохід за нею не освітлюється, хоча Юра терпляче підписує всі звернення і заяви в КП, які готують бабусі з його двору. Інші мешканці вважають, що внутрішнє подвір’я (своєрідний колодязь, який виглядає, як квітник із лавками) достатньо освітлене єдиним ліхтарем, який височіє на дерев’яному стовпові в протилежному кінці колодязя. Юра ж думає, що насправді двір потопає в теплому світлі з вікон будинків, але його думки ніколи ніхто не питає.

Товсті виноградні лози затягнули перших два поверхи, розповзаючись по балконах і стінах подібно зміям. Намокле лапате листя ледь ворушиться в химерному танку.

Біля Юриного під’їзду ще здалеку чутно рекламу. Бабця М. обожнює вечірні шоу, тому завжди вмикає телевізор на повну гучність і телефоном обговорює з донькою все, що відбувається з учасниками. Він обійшов чималу купу листя, яка з’явилась ледь не з першим рудими плямами на кронах та лозах. Бабця М. щоранку старанно підмітає те, що не втрималось вночі, поволі підгортаючи купу, ніби перемішує густий борщ.

А коли впаде сніг, бабця чатуватиме Юру біля під’їзду та прохатиме закидати в сміттєвий бак все до єдиного листочка. Поки він працюватиме, бабця нашкрябає пластмасовою мітлою гірку зі снігу. Юра неабияк радіє, що сніг не доводиться теж прибирати. Всміхнувся, глипнувши у вікно бабиної квартири, старанно обтер підошву об килимок й аж тоді зайшов у під’їзд.

Перестрибує сходинки через одну, глипає за звичкою на третій поверх, оглядається на нижній, аж потім відмикає руді дерев’яні двері, а за ними другі — металеві з прямокутним віконцем. Цокання замка відлунює в під’їзді.

Квартира зустрічає темрявою і тишею. У коридорі стоїть незвичний, ледь відчутний запах вологого ґрунту. Клацнув вмикач, тепле світло двадцятьп’ятки збиває оскому одинокості. Роздягнувся у вітальні й поплентався у ванну кімнату.