34

Уже тиждень Ліза не залишала свою квартиру. Вона лежала в ліжку і дивилася в стелю. З голови не виходили слова лікаря. Ліза практично не їла, щоб не втрачати багато ваги. Але, все було марно.

За цей час вона кілька разів намагалася зв'язатися з Андрієм, але так і не додзвонилася. Швидше за все він додав Лізу в чорний список. У якийсь момент вона просто кинула спроби зв'язатися з хлопцем.

Ліза перестала виконувати свою роботу, і в середині тижня почав дзвонити керівник. Вона лише раз підняла трубку, сказала, що захворіла. Їй не хотілося вдаватися в подробиці того, що з нею відбувається.

Ставши в черговий раз на ваги, вона побачила цифру - 34. Попри те, що вона їла по мінімуму, і прямо коли вже не могла терпіти, Ліза продовжувала стрімко втрачати кілограми. Сам по собі організм був виснажений, і тепер поглинав сам себе, щоб підтримувати життєдіяльність органів.

У дзеркалі Ліза не впізнавала себе. Перед нею стояла худа дівчина. Тазові кістки стирчали, можна було порахувати ребра, ще трохи, і можна буде сміливо зараховувати її до числа "мумій".

В якийсь момент, в холодильнику закінчилися продукти. На вулиці було прохолодно, що було тільки на руку Лізі. Вона одягла спортивні штани і кофту, щоб приховати свою худобу.

Як тільки Ліза вийшла з під'їзду, тут же сильний порив вітру вдарив в груди, що ледь не збило її з ніг. Тепер, її не захищала вага від сильного вітру.

Насилу вийшовши з двору і діставшись до вулиці, вона зітхнула з полегшенням. Тепер вітер дув їй в спину і підганяв вперед. Деякі пориви були настільки сильними, що змусили мимоволі підстрибнути кілька разів, щоб не завалитися обличчям на землю.

Купувати їжу зовсім не хотілося. Але, так чи інакше, їсти потрібно. Тому, в цей раз прогулянка по рядах магазину зайняла набагато більше часу. Ліза підраховувала всі калорії, щоб отримати мінімум, і відповідно менше витратити потім. Вона з таким задоволенням купила б що-небудь смачне і шкідливе, щоб повернути свою вагу. Але, тепер це було неможливо!

- Відмінно виглядаєте! - звернулася касир до Лізи. - Перейшли на здорову їжу? - жінка щиро посміхалася.

- Так, ось вирішила, що правильне харчування буде корисніше! - спокійно і тихо відповіла Ліза. Їй знову було важко говорити, але тепер не через задишку, а через брак сил.

- Ой, що з вами? Ви погано себе почуваєте? - тільки зараз жінка помітила кола під очима Лізи, і підозріло гострі риси обличчя.

- Втомилася, багато роботи! - все так же тихо відповіла Ліза. Вона заздалегідь підготувалася до такої розмови. Як тільки вона скинула вагу, жінка за касою все частіше почала спілкуватися з Лізою.

- Що ж ви так... Потрібно поберегти себе! - після чого перемикнулася на робочі моменти. - Оплата, як завжди?

- Так! - Ліза глибоко зітхнула. На мить вона глянула в невелику сумку, в якій лежав гаманець з грошима. Які стали практично марними. Після чого задрала рукав кофти і піднесла перебинтоване зап'ястя до термінала. Там де був шрам, на бинті красувалося кілька невеликих кривавих плям, тепер рана повільно затягувалася. Ліза швидко сховала бинт, щоб жінка не ставила зайвих запитань.

- Оплата пройшла успішно! - посміхнулася касир. - Гарного дня!

- І вам, - ледь чутно сказала Ліза у відповідь.

Дорога назад була складнішою. Тепер Ліза протистояла вітрові. Плюсом було лише те, що в кожній руці вона тримала по пакету з парою додаткових кілограмів.

Щоб її не здувало, Лізі іноді доводилося нахилятися буквою "Г". Шлях додому зайняв надто багато часу. Коли вона нарешті дісталася додому, Ліза розібрала сумки і лягла на ліжко. Попри те, що на вулиці був день, сил уже не було, її хилило в сон. І вона дозволила собі зануритися у світ сновидінь.

Сни змінювали один одного. Це було щось незв'язне. Їй снився Андрій, який дорікав в сильній худорбі. Снився куратор, який лише мовчки хитав головою, як би показуючи, що Ліза зробила величезну помилку. Уві сні з'явилася Катя, яка обіцяла, що все буде добре. Всі проблеми Лізи, думки і почуття переплелися між собою, створюючи незвичайну композицію.

Ліза прокинулася від різкого ривка, як це зазвичай буває при падінні уві сні. Її рука на секунду завмерла в положенні, як ніби вона повертала ручку дверей, потім пальці розслабилися.

- Ще не настав час! Є ще один шанс! А зараз тобі потрібні зелені двері! - в голові лунали слова якогось чоловіка.

Лізі було страшно. Нервова система була напружена до межі. Слова і сни почали зникати, і поступово Ліза заспокоїлася. Єдине, що вона пам'ятала, це те, як Катя говорила, що все буде добре.

На вулиці сіріло і у квартирі була напівтемрява. Ліза мала твердий намір додзвонитися до Каті, чого б їй це не коштувало.