34

Цілий тиждень Ліза не залишала своєї квартири. Вона лежала у ліжку і роздивлялася стелю. З голови не йшли слова лікарки. Ліза майже нічого не їла, аби не втрачати багато ваги. Але все було марно.

За ці дні вона кілька разів намагалася зв'язатися з Андрієм, проте так і не додзвонилася. Ліза припускала, що її додали до чорного списку. В якийсь момент вона остаточно зневірилася і просто кинула спроби зв'язатися з ним.

Ліза перестала працювати, і в середині тижня до неї почав дзвонити керівник. Вона лише раз підняла слухавку, сказала, що захворіла і не може зараз працювати. Їй не хотілося вдаватися в подробиці того, що з нею відбувається.

Ставши в черговий раз на ваги, вона побачила цифру — тридцять чотири кілограми. Попри те, що Ліза майже нічого не їла, а готувала тільки тоді, коли вже не могла терпіти, вона все одно продовжувала стрімко втрачати вагу. Організм вже був виснажений, і тепер поглинав сам себе, аби хоч якось підтримувати життєдіяльність і роботу органів.

У дзеркалі Ліза не впізнавала себе. Перед нею стояла дуже худорлява дівчина. Сильно стирчали тазові кістки, можна було порахувати усі ребра. Ще трохи, і без перебільшення її могли б зараховувати до числа мумій.

В якийсь момент у холодильнику закінчилися продукти. На вулиці було досить прохолодно, і Ліза вирішила, що погода благоволить їй, аби сходити за покупками.

Вона вдягнула спортивні штани та кофту, аби приховати сильну худобу. І щойно Ліза вийшла з під'їзду, в ту ж мить сильний порив вітру вдарив її у груди, та так, що ледь не збив з ніг. Тепер, за відсутності зайвої ваги, її ніщо не захищало від такого вітру.

Насилу вийшовши з двору та діставшись до вулиці, вона зітхнула з полегшенням. Тепер вітер дув їй у спину і підганяв вперед. Деякі пориви були настільки сильними, що змушували мимоволі підстрибувати, аби не завалитися обличчям на землю.

Купувати продукти зовсім не хотілося, але, так чи інакше, їсти їй було потрібно. Тому цього разу прогулянка рядами магазину зайняла набагато більше часу. Ліза підраховувала кожну калорію, аби отримати мінімум, і відповідно менше втратити потім. Вона так хотіла купити щось смачненьке та шкідливе, як раніше. Все для того, аби куштувати щось новеньке, відчувати задоволення від їжі, і звичайно для того, щоб повернути свою вагу. Але тепер це було неможливо…

— Маєте чудовий вигляд! — звернулася касирка до Лізи. — Перейшли на здорове харчування? — жінка щиро посміхнулася.

— Так, ось вирішила, що досить з мене чипсів та сухариків, — спокійно і тихо відповіла Ліза. Їй знову було важко говорити, але тепер не через задишку, а через брак сил.

— Ой, що з вами? Ви погано почуваєтеся? — тільки зараз жінка помітила темні кола під очима Лізи та підозріло гострі риси обличчя.

— Втомилася, багато роботи… — все так само тихо відповіла Ліза. Вона заздалегідь підготувалася до схожих розпитувань. Щойно результат від зниження ваги став помітним, жінка за касою все частіше першою починала розмову з Лізою.

— Що ж ви так... Треба поберегтися! — після чого повернулася до робочих моментів. — Оплата, як завжди?

— Так! — Ліза зітхнула. Мигцем вона глянула в невелику сумку, в якій лежав гаманець з грошима, які стали практично непотрібними. Після чого задрала рукав кофти та піднесла перебинтоване зап'ястя до термінала.

Там, де був шрам, на бинті, проступило кілька невеликих кривавих плям. Цього разу рана затягувалася значно повільніше. Ліза швиденько приховала бинт рукавом, аби жінка не ставила зайвих запитань.

— Оплата пройшла успішно! — посміхнулася касирка. — Гарного дня!

— І вам, — ледь чутно сказала Ліза у відповідь.

Дорога назад була складнішою. Тепер Ліза протистояла вітрові. Лише додаткові пакети з кількома зайвими кілограмами допомагали їй повертатися додому проти вітру і при цьому не впасти на землю. Аби її не здували сильні пориви, Лізі іноді доводилося нахилятися вперед буквою «Г». Через таку непогоду шлях додому зайняв надто багато часу.

Коли вона нарешті дісталася квартири, то тільки й змогла, що розібрати сумки, й одразу вляглася на ліжко. Попри те, що на вулиці був день, хоч і похмурий, сил уже не було, її почало хилити в сон. І зрештою вона дозволила собі зануритися у світ сновидінь.

Сни змінювали один одного, це було щось незв'язне. Їй снився Андрій, який дорікав в сильній худобі. Снився куратор, який лише мовчки хитав головою, ніби показуючи, що Ліза зробила величезну помилку. Уві сні з'явилася Катя, яка обіцяла, що все буде добре. Всі проблеми Лізи, думки та почуття переплелися між собою, створюючи незвичайну композицію сновидінь.

Дівчина прокинулася від того, що різко смикнулася, як це зазвичай буває при падінні уві сні. Її рука на секунду завмерла в положенні, як ніби вона повертала круглу ручку дверей, а вже наступної миті пальці розслабилися.

— Ще не прийшов твій час! У тебе залишився ще один шанс! А зараз тобі потрібні зелені двері! — в голові лунали слова якогось чоловіка зі сну.

Ліза відчувала страх, її нервова система була натягнута, наче струна гітари. Але поступово слова й сни почали зникати, і мало-помалу вона заспокоювалася. Єдине, що залишилося від сновидінь, це те, як Катя говорила, що все буде добре.

На вулиці сіріло, квартиру огортала напівтемрява. При такому поганому освітленні Ліза намагалася роздивитися звичний візерунок на стелі. Вона мала твердий намір додзвонитися до Каті, чого б їй це не коштувало.