39

Майже весь тиждень Ліза пролежала в ліжку не встаючи. Після прогулянки під дощем вона злягла з температурою, і практично нічого не їла. Вона то й річ здригалася ночами, коли їй знову і знову снилася остання зустріч з Андрієм.

Іноді, Ліза бачила тіні на стінах, і була впевнена, що ось він, Андрій, стоїть перед нею, щоб доглянути під час застуди. Але, потім вона провалювалася в напівсон, напівмарення і прокидалася вранці.

Коли ж їй стало трохи краще, вона спробувала змусити себе їсти. На ваги було страшно ставати. Екран ваг показав 39 кілограмів. Застуда, відсутність їжі і нерви зробили свою справу. Вона скинула надто багато за тиждень.

Ліза спробувала зайти в додаток на телефоні, але він лише видавав коротке повідомлення - "Вибачте! Додаток тимчасово недоступний!". І більше нічого. Спробувавши ще кілька разів, вона отримувала все той же результат.

Увесь минулий тиждень вона плакала кожен день, сил на те, щоб злитися не було. Здавалося, що вона спустошена, емоції закінчилися. Зібравшись з силами, вона набрала номер Каті.

Минуло кілька гудків, Катя не брала трубку. Лізі раптом стало страшно і вона відхилила дзвінок. А потім відкинула телефон на інший край ліжка. Ліза почала чесати зап'ястя, свербіж все посилювався, і ніяк не вщухав.

У якийсь момент вона нарешті помітила, що чеше руку і зрозуміла, що повинна зробити.

Після не довгих роздумів, вона набрала номер свого куратора і домовилася з ним зустрітися. Він з небажанням погодився прийняти дівчину.

- Чим можу допомогти? - задав він питання, коли Ліза сіла навпроти.

- Я з приводу чіпа! - Ліза то й річ ховала руку, яку встигла розчесати до крові, поки їхала на зустріч.

- Не знаю, чим можемо вам допомогти... - спокійно відповів чоловік.

- Але, як же... Це ж ви встановили його! Витягніть його! - несподівано для себе вона закричала і поклала руку на стіл, показавши, закривавлене зап'ястя.

- Ви порушили умови нашої угоди, і тепер ми не можемо вам допомогти! - він розвів руки в сторони і почав було вставати, щоб провести дівчину назовні.

- Будь ласка! Я не хочу цей чіп! Будь ласка! - Ліза розревілася. - Додаток, він не працює! - через сльози абияк промовила вона. - Я не можу його вимкнути!

Пару секунд куратор уважно дивився на Лізу, переводячи погляд з закривавленої руки на бліде обличчя та очі, які були заповнені сльозами. Погляд був затуманений, так що Ліза навіть не бачила чоловіка перед собою.

Взявши руку Лізи у свої, куратор почав обмацувати зап'ястя, намагаючись знайти чіп. Дівчина навіть не відразу зрозуміла, що до неї торкаються.

- Де ваш смартфон?

Покопавшись трохи в сумці вона мовчки простягнула свій телефон. Чоловік спробував зайти в додаток, нічого не вийшло. Потім він під'єднав телефон до комп'ютера і почав щось клацати.

- Ага... Хм... Гаразд... - коментував побачене чоловік. - А ось це незвично... Хм... тут вказано, що ви погодилися на постійну оплату їжі за допомогою чіпа, вірно? - на це Ліза лише мовчки кивнула. - Цього не може бути! Такої функції в додатку просто "Немає"! - на це Ліза лише смикнула плечима. - Гаразд, ходімо!

Вони пішли довгими коридорами, поки не дісталися до кімнати, схожої на ту, в якій їй встановили чіп. Весь цей час Ліза мовчки йшла слідом, опустивши голову. Через пару хвилин прийшло декілька людей в білих халатах.

- Потрібно витягнути! - скомандував чоловік.

Швидко пристебнувши Лізу, дівчина в білому костюмі піднесла скальпель до зап'ястя і зупинилася в декількох сантиметрах від шкіри.

- Ми не можемо вам ввести знеболювальне... - заговорила жінка.

- До біса! Витягніть цю штуку! - Ліза перервала медика. І в ту ж секунду шрам розрізало гостре лезо скальпеля. Крик болю пронісся по всій кімнаті. Але, Ліза намагалася триматися, прикусивши нижню губу.

Пройшла хвилина, потім ще одна. Ліза вже вся спітніла, на нижній губі з'явилися крапельки крові від зубів. Весь цей час люди в білих халатах підлазили під м'язи, зсовували сухожилля, перевіряли вени. Це приносило сильний біль і дискомфорт. І ось нарешті вони наклали шви. Після чого їй вкололи знеболювальне, і Ліза нарешті зітхнула з полегшенням.

- Усе? - з нізвідки з'явився куратор, який підійшов до медиків.

- Ми не змогли вилучити чіп! Він вріс в усі прилеглі тканини. Не думаю, що ми може щось зробити! - підсумувала доктор.

- Руку... Відріжте руку! - Ліза запропонувала дику ідею, навіть не встигнувши обміркувати сказане. Це було спонтанне рішення. Ліза спробувала дотягнутися до лікаря, але зрозуміла, що все ще прив'язана до стільця. Вона говорила через силу, думки плуталися від болю, який не встиг повністю зникнути.

- Боюся, що не все так просто! Всі ті з'єднання, що були закріплені з вашою шкірою, м'язами і кровоносною системою безпосередньо пов'язані з вашими органами. Навіть якщо ми приберемо чіп з вашою кистю, ці з'єднання нікуди не подінуться і вони продовжать виконувати поставлені завдання. Ви все так само будете втрачати вагу, навіть без чіпа.

У лабораторії повисла тиша. Інші працівники почали прибирати інструменти, які більше не були потрібні.