39

Майже весь наступний тиждень Ліза пролежала в ліжку, не встаючи. Після прогулянки під дощем вона захворіла і злягла з температурою, і весь цей час практично нічого не їла. Дівчина одно здригалася ночами, коли їй знову і знову снилася остання зустріч з Андрієм.

Іноді, Ліза бачила тіні на стінах, і була впевнена, що ось він, Андрій, стоїть перед нею, щоб доглянути під час застуди. Але потім вона провалювалася у напівсон-напівмарення і під ранок прокидалася в холодному поті.

Коли ж їй стало трохи краще, Ліза намагалася змусити себе їсти. На ваги було страшно ставати. Їх екран показав — тридцять дев'ять кілограмів. Застуда, відсутність їжі й нервове виснаження зробили свою справу. Вона скинула надто багато за тиждень.

Ліза спробувала зайти у програму на телефоні, але та лише видавала коротке повідомлення: «Вибачте! Додаток тимчасово недоступний!» І більше нічого. Спробувавши ще кілька разів, вона отримувала один і той же результат.

Кожного дня, увесь минулий тиждень, Ліза плакала, сил на те, щоб злитися, не було. Здавалося, що вона спустошена, емоції закінчилися, всередині була порожнеча. Зібравшись з останніми силами, вона набрала номер Каті.

Пролунало кілька гудків, Катя не брала слухавку. Лізі раптом стало страшно, вона відхилила виклик, а потім відкинула телефон на інший край постелі.

Трохи нервово вона погойдувалася на ліжку, дивлячись на смартфон. Дівчина, непомітно для себе, почала чесати зап'ястя: свербіж все посилювався, і ніяк не вщухав. В якийсь момент вона нарешті помітила це і зрозуміла, що повинна зробити.

Після недовгих роздумів, Ліза набрала номер свого куратора і домовилася з ним про зустріч. Чоловік неохоче погодився прийняти дівчину.

— Чим можу допомогти? — запитав він, коли Ліза сіла навпроти.

— Я з приводу чипа… — дівчина постійно ховала руку, яку встигла розчесати до крові, поки їхала на зустріч.

— Не знаю, чим можемо вам допомогти... — спокійно відповів чоловік.

— Але як же... Це ж ви встановили чип. Витягніть його! — несподівано для себе вона закричала і поклала руку на стіл, показавши закривавлене зап'ястя.

— Ви порушили умови нашої угоди, і тепер ми не можемо вам допомогти, — він розвів руки в сторони і почав було вставати, щоб вивести дівчину з кабінету.

— Будь ласка! Я не хочу цей чип! Будь ласка! — Ліза розревілася. — Додаток, він не працює… — абияк, крізь сльози промовила вона. — Я не можу його вимкнути!

Кілька секунд куратор уважно дивився на Лізу, переводячи погляд з закривавленої руки на бліде обличчя та очі, наповнені сльозами. Її погляд був затуманений, тож Ліза не була спроможна нормально розрізнити чоловіка перед собою, вона бачила лише розмиту білу пляму.

Взявши руку Лізи у свої, куратор почав промацувати зап'ястя, намагаючись знайти чип. Дівчина навіть не відразу зрозуміла, що торкаються її руки.

— Де ваш смартфон?

Трохи покопавшись у сумці, вона мовчки простягнула свій телефон. Чоловік кілька разів спробував відкрити додаток, але нічого не вийшло. Зрештою він під'єднав телефон до комп'ютера і почав на ньому щось клацати.

— Ага... Хм... Гаразд... — коментував побачене чоловік. — А ось це незвично... Хм... тут вказано, що ви погодилися на оплату їжі чипом за замовчуванням, правильно? — на це Ліза тільки мовчки кивнула. — Цього не може бути! Такої функції в додатку просто — немає! — дівчина лише знизала плечима. — Гаразд, ходімо!

Вони пройшли довгим коридорам, поки не дійшли до кімнати, схожої на ту, в якій їй встановлювали чип. Весь цей час, опустивши голову, Ліза мовчки йшла слідом за куратором. Пару хвилин потому до неї прийшло декілька людей в білих халатах.

— Потрібно витягнути! — скомандував чоловік.

Швидко пристебнувши Лізу, жінка в білому костюмі піднесла скальпель до зап'ястя і зупинилася за декілька сантиметрів від шкіри.

— Ми не можемо вам ввести знеболювальне... — заговорила жінка.

— До біса! Витягніть цю штуку! — Ліза перервала промову медика. І в ту ж мить шрам розітнуло гостре лезо скальпеля. Крик болю пронісся по всій кімнаті. Але дівчина намагалася триматися, прикусивши нижню губу.

Пройшла хвилина, потім ще одна. Ліза вже вся спітніла, на нижній губі з'явилися крапельки крові. Весь цей час люди в білих халатах перебирали м'язи, відсовували сухожилля, перевіряли вени. Це приносило нестерпний біль та сильний дискомфорт.

І ось нарешті на місце розрізу наклали шви. Після чого Лізі нарешті вкололи знеболювальне, і вона зітхнула з полегшенням.

— Усе? — наче з повітря з'явився куратор, який підійшов до медиків.

— Ми не змогли вилучити чип. Він зрісся з усіма прилеглими тканинами. Не думаю, що ми можемо щось зробити… — підсумувала лікарка.

— Руку... Відріжте руку! — Ліза запропонувала дику ідею, навіть не встигнувши обміркувати її. Це було спонтанне рішення. Вона спробувала дотягнутися до лікарки, але зрозуміла, що все ще прикута до крісла. Дівчина ледь говорила, думки плуталися через сильний біль, який лише трохи притупився від знеболювального.

— Боюся, що не все так просто… Всі ті нові з'єднання, які ми протягнули від чипа до вашої шкіри, м'язів, сухожиль та кровоносної системи, безпосередньо пов'язані з вашими органами. Навіть якщо ми позбудемося чипа разом з вашою рукою, ці з'єднання нікуди не зникнуть. Вони продовжуватимуть виконувати те, на що запрограмовані. А ви все одно так само будете втрачати вагу, навіть без чипа, але вже й без руки.