45

Ліза була постійно задоволена. Посмішка практично не сходила з її обличчя. За останній тиждень Андрій залишався у неї на ніч кілька разів. Їй все більше подобалося бути худенькою. Лізі здавалося, вона почала розуміти Катю, яка всі ці роки її підтримувала і підштовхувала.

Тепер, лежачи в ліжку, не бажаючи вставати, і дивлячись в стелю, Ліза думала про те, як погано вчинила зі своєю подругою. Їй хотілося помиритися, але зробити перший крок було так соромно, що від однієї думки почала боліти голова.

Їй хотілося, щоб Катя перша з нею зв'язалася. Але, тут же вона згадала, що заблокувала контакти. Взявши телефон і розблокувавши номер, почали надходити повідомлення про дзвінки. Останні спроби додзвонитися були зроблені кілька тижнів тому. Каті й самій набридло намагатися.

Важко зітхнувши, Ліза, як зазвичай, пішла до ваг, на екрані красувалася цифра в 45 кілограмів. Тепер, коли вона стала більш рухомою, Ліза почала скидати більше ваги, попри меншу кількість їжі, що з'їдалася. І потрібно було вже якось розв'язувати цю проблему. Постоявши перед дзеркалом, вона бачила все таку ж худорляву дівчину.

Сьогодні її знову чекала зустріч з Андрієм. Вона поснідала, і почала приводити себе в порядок. Цього разу, Ліза вибирала місце зустрічі. І вибір припав на кінотеатр. Вона хотіла сидіти поруч зі своїм хлопцем в напівтемряві, тримати його за руку, і цілуватися.

Окрилена вона бігла на зустріч. Вперше за довгі роки Ліза одягла туфлі, правда на невисокому каблуці. Погода "шепотіла", що потрібно десь сховатися. Сірі хмари ставали то темніше, то світліше. Важко було вгадати, чи буде дощ.

І ось він, Ліза побачила Андрія через дорогу. Він тримав руки в кишенях, неспішно ходячи зі сторони в сторону. Як тільки світлофор спалахнув зеленим, Ліза буквально побігла до Андрія. Вона розвела руки в різні боки, щоб з розгону стрибнути йому на шию, але в останній момент він виставив перед собою руку. Ліза зупинилася, як вкопана.

Обличчя Андрія було серйозне, зосереджене. По ньому було видно, що він щось обмірковує, але не може вирішити.

- Щось трапилося? - обережно запитала Ліза.

Андрій повільно нахилив голову вправо, потім вліво. Він оглядав свою дівчину і ніби не впізнавав її.

- Що ти робиш з собою? Ковтаєш якісь таблетки? - голос був "холодним", відстороненим.

- Що? Про що ти? - очі Лізи так розширилися від подиву, що здавалося, ось-ось викотяться з орбіт.

- Твоя вага! За кілька тижнів ти схудла кілограмів на десять, а може і більше. І ти не ходиш в спортзал! Так що, таблетки для схуднення? - тепер на його обличчі можна було "прочитати" огиду.

- Що? Ні, ніяких таблеток! - Ліза швидко замотала головою.

- Два пальці в рот? - відраза тепер чітко читалася на обличчі.

- Ні, нічого такого! - Ліза все ще не зовсім розуміла, що відбувається.

- Ти мені брешеш! - Андрій почав злитися. - Ти одна з тих, хто хоче максимально схуднути, щоб всім сподобатися?! Не тільки мені?!

- Я тобі не брешу! - нарешті Ліза почала відходити від шоку. - Я нічого не приймаю, і нічого такого не роблю, з того що ти сказав!

- Ти брешеш! Твій шрам! - Андрій вказав пальцем на зап'ястя Лізи. - Він не від велосипеда. Він свіжий, сама подивися, він почервонів!

Ліза подивилася на зап'ястя. І дійсно, шрам почервонів, і тепер вона відчувала свербіж, який з кожною секундою посилювався. Зціпивши зуби, вона намагалася стримати себе, щоб не почати розчісувати руку в кров.

- Ти намагалася себе різати? - обличчя Андрія знову стало спокійним.

Ліза зрозуміла, що всі попередні репліки були лише для того, щоб підвести розмову до шраму. Він думав, що Ліза намагалася накласти на себе руки. І тепер знову мучить себе. Ліза майже "зловила" навислу думку, майже здогадалася до чого вся ця розмова, але не встигла. Її ніби вдарили під дих.

- Тобі потрібна увага, щоб тебе жаліли, так?! Ти намагалася порізати вени, щоб утримати біля себе колишнього, так?! Я не хочу в цьому брати участь! - тепер Андрій злився сам на себе, а потім відчув огиду до Лізи. Він не міг зрозуміти, чому не здогадався раніше.

- Ні, стій, нічого такого не було! - Ліза прийшла в себе, коли Андрій встиг вже зробити пару кроків. Вона схопилася за його передпліччя.

- Іди мороч голову комусь іншому! - він різко смикнув рукою, щоб відчепитися від Лізи.

- Не було ніякого колишнього! - Ліза бігла за Андрієм. - Там чіп... там чіп для схуднення... - вона продовжувала бігти, Андрій же все прискорював крок, щоб зникнути і забути цю божевільну.

У якийсь момент Ліза оступилася і зламала каблук, нога підвернулася. Вона впала на брудну асфальтну доріжку. Не бажаючи здаватися, Ліза спробувала встати, але відчула біль в щиколотці, більше бігти вона не могла. Андрій же швидко віддалявся, і вже через хвилину зник у натовпі.

Ліза голосно зітхнула і заплакала. Сльози застилали очі, світ кудись зник. Вона не помітила, як дошкандибала до найближчої лавочки. Вона нахилила голову і просто плакала. В її руці був зламаний каблук, який вона чомусь підняла з землі. Так вона просиділа близько пів години, поки не почав накрапати дощ.

Неохоче, сяк-так вона пошкандибала додому. Нога боліла, і на неї практично неможливо було ставати. Але зараз, весь світ Лізи звузився до розмитої, через сльози, дороги попереду. Вона просто йшла вперед. Прокинулась вона лише тоді, коли стояла перед дверима в під'їзд.