45

Ліза була на сьомому небі від щастя. Посмішка практично не сходила з її обличчя. За останній тиждень Андрій залишався у неї на ніч кілька разів.

Їй все більше подобалося бути худенькою. Лізі здавалося, що вона нарешті почала розуміти Катю, яка всі ці роки її підтримувала і легенько підштовхувала до схуднення.

Тепер, лежачи у ліжку, роздивляючись стелю і поки що не бажаючи вставати, Ліза думала про те, як погано вчинила зі своєю подругою. Їй хотілося помиритися, але зробити перший крок було так важко, так соромно, що від однієї тільки думки починала боліти голова.

Лізі хотілося, щоб Катя перша з нею зв'язалася, але тут же згадала, що сама заблокувала контакти. Взявши телефон до рук і розблокувавши номер, вона почала отримувати повідомлення про пропущені дзвінки. Останні спроби додзвонитися були зроблені кілька тижнів тому. Каті й самій вже набридло намагатися пробитися крізь блокування.

Важко зітхнувши, Ліза, як зазвичай, пішла до ваг: на екрані красувалася цифра в сорок п'ять кілограмів. Тепер, коли вона стала більш рухливою, дівчина почала скидати ще більше ваги, попри меншу кількість їжі, що споживала. Нарешті приходило усвідомлення того, що вже треба якось розв'язувати цю проблему. Постоявши перед дзеркалом, вона бачила вже досить худорляву дівчину.

Сьогодні її знову чекала зустріч з Андрієм. Вона поснідала і почала приводити себе до ладу. Цього разу саме Ліза вибирала місце зустрічі. І вибір припав на кінотеатр. Вона хотіла сидіти поруч зі своїм хлопцем в напівтемряві, тримати його за руку, і цілуватися.

Окрилена та щаслива, дівчина бігла на зустріч. Вперше за довгі роки Ліза взулася у туфлі, щоправда, на невисокому підборі. Погода «шепотіла», що потрібно десь сховатися. Сірі хмари ставали то темнішими, то світлішими. Було дуже важко передбачити, чи піде дощ.

І ось нарешті він: Ліза побачила Андрія через дорогу. Хлопець тримав руки в кишенях, неквапливо ходячи зі сторони в сторону. В ту ж мить, як світлофор спалахнув зеленим, Ліза буквально побігла до свого хлопця. Вона розвела руки в сторони, щоб з розгону стрибнути йому на шию, але в останній момент Андрій виставив перед собою руку. Здивована Ліза зупинилася, як вкопана.

Обличчя хлопця було серйозне, зосереджене. По ньому було видно, що він щось обмірковує, але не може прийняти рішення.

— Щось трапилося? — обережно запитала вона.

Андрій повільно нахилив голову вправо, потім вліво. Він оглядав свою дівчину і ніби не впізнавав її.

— Що ти робиш із собою? Ковтаєш якісь пігулки? — голос був холодним, відстороненим.

— Що? Про що ти? — від подиву очі Лізи так широко розкрилися, що здавалося, ось-ось викотяться з орбіт.

— Твоя вага… За кілька тижнів ти схудла кілограмів на десять, а може, і більше. І наскільки мені відомо — ти не ходиш до спортзалу. То як, таблетки для схуднення? — тепер на його обличчі можна було «прочитати» огиду.

— Що? Ні, ніяких таблеток! — Ліза швидко замотала головою.

— Викликаєш блювоту над унітазом? — відраза тепер чітко читалася на обличчі.

— Ні, нічого такого! — Ліза досі повністю не розуміла, що відбувається.

— Ти мені брешеш! — Андрій починав злитися. — Ти одна з тих, хто хоче максимально схуднути, щоб всім сподобатися?! А не лише мені?

— Я тобі не брешу! — нарешті Ліза почала відходити від шоку. — Я нічого не вживаю, і нічого такого не роблю!

— Ти брешеш! Твій шрам! — Андрій вказав пальцем на зап'ястя Лізи. — Він не від велосипеда. Він свіжий, сама подивися, він знову став червоним!

Ліза глянула на зап'ястя. І дійсно, шрам почервонів, і тепер вона відчувала свербіж, який з кожною секундою тільки посилювався. Зціпивши зуби, вона намагалася стримати себе, щоб не почати розчісувати руку до крові.

— Ти намагалася себе різати? — обличчя Андрія знову стало спокійним.

Нарешті Ліза зрозуміла, що всі попередні звинувачення були лише для того, аби підвести розмову до шраму. Він думав, що дівчина намагалася накласти на себе руки. І тепер знову почала мучити себе. Їй майже вдалося «зловити» навислу думку, вона практично здогадалася для чого була розпочата вся ця розмова, але не встигла. Її наче вдарили під дих.

— Тобі потрібна увага, щоб тебе жаліли, так?! Ти намагалася порізати вени, щоб утримати біля себе колишнього хлопця, так?! Я не хочу в цьому брати участь! — тепер Андрій злився сам на себе, і водночас відчував огиду до Лізи. Він не міг зрозуміти, чому не здогадався про це раніше.

— Ні, стій, нічого такого не було! — Ліза отямилася, коли Андрій встиг вже зробити пару кроків від неї. Вона схопилася за його передпліччя.

— Йди мороч голову комусь іншому! — він різко смикнув рукою, щоб відчепитися від дівчини.

— Не було ніякого колишнього!.. — Ліза бігла за Андрієм. — Там чип... там, у зап'ясті, чип для схуднення... — вона продовжувала бігти, в той час, як Андрій просто прискорював крок, аби зникнути та забути про цю божевільну.

У якийсь момент Ліза оступилася і зламала каблук, одразу ж підвернувши ногу. Дівчина впала на брудну асфальтовану доріжку. Не бажаючи здаватися, Ліза спробувала встати, але відчула різкий біль в щиколотці. Більше бігти вона не могла. Андрій навіть не озирнувся, він продовжував швидко віддалятися і вже за хвилину зник у натовпі.