63

Ваги, які стояли у ванній кімнаті показували — шістдесят три кілограми. За минулий тиждень порції їжі значно скоротилися, щоправда, їла вона частіше. Це дозволяло позбутися почуття голоду, і не переїдати, як зазвичай вона робила. Дивлячись у дзеркало, Ліза все ще бачила невеликий животик, і якщо придивитися, з боків було помітно трохи жирку.

Втягнувши живіт, вона бачила перед собою гарну дівчину з прекрасною фігурою. Звичайно, їй довелося розпрощатися з величезним бюстом. Проте тепер груди виглядали красиво, підтягнуто, а на додачу у неї перестала боліти спина.

Повернувшись до дзеркала спиною, вона розглядала себе, намагаючись побачити зайвий жирок, але нічого такого не знайшла. Дівчина була просто задоволена тим, як виглядала її фігура зі спини. Востаннє глянувши у дзеркало, Ліза розпливлася в задоволеній усмішці.

— Останній ривок! — вона одягнулася і вирішила сходити в магазин по продукти.

Ліза викинула весь старий безрозмірний одяг. Тож тепер навіть нові домашні речі мали дуже гарний вигляд. Не сильно заморочуючись з тим, що одягати, вона вийшла з квартири в домашній одежі і пішла до магазину.

Переходячи від одного продуктового ряду до іншого, Ліза уважно обирала харчі, більше вона не закидала все підряд у візок, її уподобання в їжі змінилися. Сухариків взагалі більше не хотілося, та й замість трьох пачок чипсів, у візку виявилася всього одна. Разом з тим з'явилися свіжі овочі та фрукти, які Ліза хоч і любила, але купувала досить рідко.

На касі сиділа все та ж сама жінка, яка прийняла оплату через чип першого разу. Вона намагалася виглядати знудженою і байдужою, але в очах явно читалася заздрість. Тепер касирка відчувала себе товстою в порівнянні з Лізою.

Без жодних питань жінка налаштувала термінал для оплати. Ліза звичним рухом простягнула руку і розплатилася за продукти. І, як завжди — оплата пройшла успішно.

Дорогою додому зап'ястя почало свербіти. Нічого незвичайного, просто свербіж, який навіть не дратував. За пару хвилин все минулося, і Ліза швидко забула про цей випадок.

Тепер, скинувши так багато зайвої ваги, їй починало подобатися гуляти, бувати на вулиці. Зараз Ліза добре розуміла Катю, чому та постійно намагалася вибратися на свіже повітря. І в ту ж мить, згадавши про колишню подругу, Ліза розлютилася і насупилася. Їй не хотілося згадувати Катю, краще забути її та «перегорнути сторінку», навіть попри те, що саме вона допомогла так швидко схуднути.

— А що така гарна дівчина хмуриться в такий гарний сонячний день?

Ліза не звернула увагу на слова якогось хлопця, що проходив повз неї. Вона була вся у своїх думках. Але вже за кілька секунд прийшло усвідомлення, що звернулися саме до неї, тому вона підняла голову.

— Га? — трохи невпевнено та дуже по-простому перепитала Ліза.

— Я кажу: «чому така гарна дівчина хмуриться»? — перед нею стояв красивий хлопець з темно-русявим коротким волоссям. Приємний голос, темно-зелені очі та гарна посмішка. Від зовнішнього виду хлопця у Лізи перехопило подих.

— Та... — голос здригнувся, вона прочистила горло. — Згадала одну неприємну ситуацію, — знизала плечима.

— Що б там не було, думаю, вона не варта того, аби на обличчі завчасно з'явилися зморшки, — хлопець посміхнувся. — Мене звати Андрій! — він простягнув руку.

— Ліза! — простягла руку у відповідь, і Андрій злегка її потиснув.

— Яке гарне ім'я! — Андрій продовжував посміхатися. В той час, як дівчина почувала себе некомфортно. Вона не звикла до того, що з нею знайомляться та фліртують, ще й посміхаються по-доброму, а не сміються прямо в обличчя. — Лізо, не хочеш сходити у кав'ярню? — голос Андрія трохи здригнувся.

— Ні, дякую! — несподівано жорстко відповіла Ліза.

— У тебе є хлопець, так?! Вибач, що ось так от одразу... — Андрій почервонів від сорому.

— О, ні-ні, що ти... — тепер настала її черга сміятися. Це був трохи істеричний сміх, який нарешті допоміг їй скинути напругу, що накопичилася всередині. — Я просто не хочу йти до кав'ярні, краще вже погуляти, погода гарна. Якщо, звичайно, ти не проти...

— Так, можна прогулятися... — Андрій знову посміхнувся. І в той самий момент Ліза почула, як він видихнув з полегшенням. Її це трохи повеселило.

— Тільки мені потрібно закину продукти додому, щоб не зіпсувалися, — Ліза вказала на пакети в руках. — Я недалеко живу, почекаєш тут п'ять хвилин?!

— Я можу допомогти, піднести, — запропонував він.

— Ні! — трохи грубо відповіла дівчина. Вона не хотіла, щоб незнайомець знав, де вона живе. — Я сама швидко віднесу і повернуся. Просто почекай!..

— Без проблем! Як скажеш, — Андрій посміхнувся і виставив перед собою руки, показуючи, що він не напрошується.

Ліза швиденько покрокувала додому. Менше ніж за хвилину їй вдалося розібрати пакети і покласти продукти в холодильник. Мигцем глянувши в дзеркало і пересвідчившись у тому, що має гарний вигляд, вона щаслива вибігла з квартири і повернулася до Андрія.

Вперше за довгі роки Ліза відчувала приємне тремтіння. Їй водночас було і страшно, і приємно від такого спілкування.

За бесідами, прогулянками парками, набережною та скверами, вона і не помітила, як минуло декілька годин.