51

АРТЕМ

Вікторія Коваль обрала досить оригінальний спосіб повідомити мені, що остаточно втратила здоровий глузд. Учора о десятій вечора надіслала відео, кілька скриншотів листування із сестрою та фотографії нашого із Софією договору.

Останнє цікавить мене найбільше. Віка якимось чином отримала його копію, хоча навіть не повинна знати про існування нашої домовленості. І я мав з'ясувати, як саме їй це вдалося.

У відео вона розповіла історію про колишнього коханця, який скористався її фінансовими труднощами, а потім запропонував молодшій сестрі гроші за роль нареченої. Підкріплює розповідь скриншотами повідомлень, у яких Софія пише, що збирається поїхати до мене поговорити про борг. Звісно, Віка не згадує, чому взагалі опинилася в боргах і куди зникла, залишивши сестру саму розбиратися з її проблемами.

Але найцікавіше чекало мене в повідомленні під відео.

«До завтра розриваєш договір із Софією й повністю анулюєш мій борг. Інакше все це опиниться в інтернеті. Думаю, людям буде цікаво дізнатися, як відомий бізнесмен купив собі наречену. Особливо твоїй бабусі. Вона ж така емоційна… Не хотілося б, щоб Оксана Павлівна не пережила такої ганьби й брехні від улюбленого онука».

Перечитавши останні речення тричі, набрав номер Мельника. На годиннику вже пізно, але це той випадок, коли адвокатові доведеться пожертвувати спокійним вечором.

Сам факт шантажу мене не здивував. Віка вже намагалася витягнути із Софії п'ятдесят тисяч доларів, а тепер вирішила звернутися безпосередньо до мене. Вочевидь, розраховує, що я злякаюся скандалу й погоджуся на її умови. Щоправда, вона припустилася помилки, згадавши бабусю. Якби обмежилася погрозами зіпсувати мою репутацію, я, можливо, навіть оцінив би її нахабство. Але залякувати мене здоров'ям рідної людини — погана ідея.

І все ж у цієї мерзотниці є дещо, чого я не можу ігнорувати. Договір справжній. Якщо його оприлюднять, жодні пояснення про наше із Софією раптове кохання не матимуть значення.

Я чудово знаю, як працює публічний скандал. Мені пригадають усі невдалі стосунки, кожне необережне висловлювання й навіть ті історії, яких ніколи не було. Але мене принаймні є кому захищати. У Софії немає ні адвокатів, ні людей, які зможуть зупинити натовп охочих обговорити її особисте життя. І я не збираюся перевіряти, скільки вона витримає.

Тому ще вчора вирішив припинити нашу домовленість. Списати обіцяну половину боргу, скасувати всі штрафи й відпустити Софію. Другу половину Віка від мене не отримає. Принаймні не таким способом.

Мельник одразу зауважує, що розірвання договору не позбавить Віку вже зроблених фотографій. Я це розумію. Але після припинення угоди Софія принаймні не буде зобов'язана залишатися в моєму будинку й продовжувати виставу, яку її сестра збирається використати проти нас. Решту питань я вирішуватиму без неї.

Єдина складність полягає в тому, що Софія навряд чи погодиться спокійно вислухати мої пояснення. Особливо якщо дізнається, що сестра знову намагається нажитися на ній. Вона неодмінно захоче втрутитися, щось довести, когось урятувати. І я знову опинюся перед вибором: дозволити їй ризикувати чи вкотре прийняти рішення за нас обох.

Я обираю друге.

***

— Артеме, ти збираєшся мені щось пояснити чи ні?!

Бабуся стоїть переді мною біля сходів, обурено впершись руками в боки. Її щоки розчервонілися, а в очах праведний гнів. І я майже відчуваю себе п’ятирічним хлопчиськом, який зробив якусь шкоду.

— Ми посварилися, бабусю, — тисну плечима. — Таке трапляється.

— Не роби з мене дурну! Я прекрасно чула, що Софія тобі кричала! І хочу знати, що ти зробив, якщо така мила дівчинка назвала тебе шматком лайна!

Я ледве стримую посмішку. Навіть у цій ситуації Софія примудряється мене дивувати. За останній місяць мене називали нахабою, самодуром, безсердечним негідником і ще десятком не надто приємних слів. Але сьогодні вона, здається, вирішила остаточно відмовитися від будь-яких дипломатичних формулювань.

Щоправда, посміхатися мені зовсім не хочеться. Перед очима досі стоїть її обличчя, коли Мельник оголосив про дострокове припинення договору. Софія намагалася триматися, ставила запитання, навіть уважно читала документи. А я сидів навпроти й удавав, що не помічаю, як тремтять її руки.

Вона дивилася на мене так, наче чекала хоча б одного слова, яке змусить її передумати. І я цього слова не сказав.

— Бабусю, залиш Софію в спокої, — прошу, коли вона знову повертається до сходів. — Їй зараз не потрібні твої розпитування.

— А ти звідки знаєш, що їй потрібно? Якби знав, вона б не плакала там нагорі!

Я не знаходжу, що відповісти. Бабуся, сама того не усвідомлюючи, ставить запитання, над яким мені варто було замислитися значно раніше.

Чого хоче Софія?

Не того, що я можу їй купити, не половини списаного боргу й навіть не красивої весільної сукні, яку бабуся вибирала з таким захопленням. Софія ніколи не вимагала від мене нічого для себе. Навпаки, постійно сперечалася через подарунки, витрати. А я, звиклий домовлятися про все на світі, так і не спромігся нормально поговорити з нею про те, що відбувається між нами.

Можливо, тому що сам не знав відповіді.

Я чудово пам'ятаю нашу першу зустріч. Маленька нахаба, яка без запрошення з'явилася в моєму будинку й назвалася Вікторією Коваль, хоча навіть не була схожа на жінку, з якою я колись зустрічався. Вона брехала настільки невміло, що це було навіть мило. А мені стало цікаво, наскільки далеко вона готова зайти заради сестри.

Тоді я вважав її дівчиною, яка погодиться на будь-яку дурницю, якщо запропонувати достатньо грошей. І, мабуть, саме тому так легко запропонував їй наш договір. Мені потрібна була наречена для родини, їй — можливість розібратися з боргами сестри. Звичайна взаємовигідна угода, у якій кожен отримує своє.

Тільки я не врахував, що Софія зовсім не схожа на жінок, із якими звик мати справу. Вона могла сперечатися зі мною до хрипоти, ображатися через дрібниці, а за годину вже сміятися з Ритою на кухні. Не намагалася сподобатися моїй матері, але примудрилася завоювати її прихильність. І бабуся, яка роками відкидала кожну мою дівчину, уже за кілька днів почала називати Софію онучкою.