50

У кабінеті Заславського на нас уже чекає Андрій Мельник. Побачивши знайомого адвоката, я мимоволі сповільнюю крок. Востаннє ми зустрічалися тут, коли підписували договір про наші фіктивні стосунки. Тоді я ще гадки не мала, у що вплутуюся, а тепер, здається, маю дізнатися, чим усе закінчиться.

— Добрий день, Софіє, — вітається Мельник, підводячись із крісла.

— Добрий, — відповідаю, хоча нічого доброго в цій зустрічі не бачу.

Артем проходить повз мене до столу й сідає навпроти адвоката. Навіть не дивиться в мій бік, поки я влаштовуюся в сусідньому кріслі. Його поведінка насторожує дедалі більше. Ще кілька днів тому він міг годинами сперечатися зі мною через якусь дурницю, а зараз поводиться так, наче ми взагалі ледве знайомі.

— Отже, — починає Мельник, розгортаючи теку, — Артем попросив мене підготувати додаткову угоду до вашого договору.

— Яку саме? — запитую, відчуваючи, як напружуються плечі.

— Про дострокове припинення його дії.

Я повертаю голову до Заславського, сподіваючись, що він зараз щось пояснить. Але той лише дивиться на адвоката, очікуючи продовження. Навіть бровою не веде, хоча щойно Мельник повідомив мені, що наші фіктивні стосунки закінчуються.

Можливо, я чогось не розумію? Ще вранці ми снідали разом із його родиною, Оксана Павлівна розповідала про квіткові композиції, які замовила для весілля, а Артем спокійно пив каву й навіть поцікавився моєю думкою щодо кольору серветок. А тепер виявляється, що все закінчено. Наче йдеться про скасування якогось замовлення.

— Це через те відео?

Артем нарешті дивиться мені в очі. Від його холодного погляду стає не по собі, хоча ще зовсім недавно я могла витримувати його скільки завгодно й навіть навмисно провокувати, щоб побачити, як він сердиться.

— Софіє, я не збираюся обговорювати це з тобою. Рішення ухвалено.

Від його тону хочеться негайно підвестися й піти. Ненавиджу, коли він так розмовляє зі мною! Наче має право вирішувати все за нас обох, навіть не поцікавившись моєю думкою. І найобразливіше, що я ж сама хотіла розірвати цей клятий договір. Увесь тиждень думала про те, як витримати решту часу, як не прив'язуватися до його родини й не закохуватися ще сильніше в чоловіка, який мені не належить. А тепер, коли він пропонує саме те, чого я прагнула, мене охоплює такий розпач, що хочеться сховатися під столом і ніколи звідти не вилазити.

— Добре, — нарешті кажу, змушуючи себе випростатися.

Мельник, який увесь цей час мовчки спостерігає за нами, посуває до мене документи.

— Замість раніше визначеної дати договір припиняє дію сьогодні, одразу після підписання додаткової угоди. Також сторони підтверджують, що не мають одна до одної претензій, пов'язаних із його виконанням або достроковим припиненням.

Я опускаю погляд на аркуші. Текст надрукований дрібним шрифтом, із посиланнями на пункти нашого початкового договору. Пробігаю очима перші рядки, але не можу зосередитися. У голові крутиться лише одне слово: сьогодні. Сьогодні я перестаю бути нареченою Артема Заславського.

— А штраф? — згадую, підводячи голову. — Там же було п'ятдесят тисяч доларів за дострокове розірвання з моєї ініціативи.

— Цей пункт не застосовується, — пояснює Мельник. — Ви припиняєте договір за взаємною згодою. Відповідно, жодних штрафних санкцій не передбачено.

— Тобто я нічого не винна Артему?

— Ні.

— А гроші, які він уже витратив за цей час?

— Витрати залишаються за мною, — відповідає Заславський, перш ніж адвокат встигає відкрити рота. — Це було передбачено нашою домовленістю.

Я стискаю руки на колінах, намагаючись приховати тремтіння. Чомусь зараз навіть його спокій дратує. Він уже все продумав, усе підрахував, підготував документи й запросив адвоката. Мені залишилося лише поставити підпис. Зручно, правда? Особливо коли не доводиться пояснювати, чому ще кілька днів тому цілував мене посеред весільного салону так, що я ледве трималася на ногах.

— А борг сестри? — запитую після короткої паузи.

— Тут також нічого не змінюється, — повідомляє Мельник. — П'ятдесят відсотків початкової суми списуються остаточно. Решта залишається зобов'язанням Вікторії Коваль, а не вашим. Відповідні положення включені до додаткової угоди.

Я повільно киваю. Половину величезного боргу списано, а решта взагалі не моя проблема. Я навіть не відчуваю докорів сумління через те, що їй доведеться самостійно розбиратися з рештою. Вона сама цього домоглася.

А от те, що я отримую свободу разом із розбитим серцем, у договорі чомусь не зазначено.

— Софіє, — звертається до мене Мельник, — ви можете уважно ознайомитися з документом. Якщо виникнуть запитання щодо формулювань, я поясню.

Я беру аркуші й починаю читати. Слова вперто не хочуть складатися в речення, тому доводиться повертатися до одного й того самого абзацу по кілька разів.

Мені хочеться запитати, чи можна додати окремий пункт, який заборонить Артему цілувати інших жінок хоча б найближчі пів року. Або зобов'яже його іноді згадувати про мене. Бажано із сумом і жалем. Але навіть подумки ці бажання здаються жалюгідними.

— А якщо Віка все-таки опублікує щось про нас? — тихо запитую натомість.

— Питання захисту репутації Артема та його родини не входить до предмета вашої угоди, — пояснює Мельник. — Якщо Вікторія поширюватиме неправдиві відомості, ми розглядатимемо це окремо.

— Тобто я більше не повинна нічого робити?

— Ні, Софіє, — відповідає Артем. — Ти більше нічого не повинна.

Я повільно повертаюся до нього. Мені б зараз радіти, що нарешті чую ці слова, але від них чомусь стає тільки гірше. Він дивиться прямо на мене, спокійно й відсторонено, і я раптом розумію, що найбільше хотіла б побачити в його очах хоча б крихту жалю.

— І це все? — запитую тихіше, ніж збиралася.

Артем на мить стискає щелепи. Його погляд затримується на моєму обличчі, але вже наступної секунди він відвертається до документів.