42

Завмираю посеред сходів, не вірячи власним вухам. Цього просто не може бути! Вікторія не відповідала на мої дзвінки, зникла невідомо куди, а тепер я чую її голос у будинку Заславського? Може, мені ще сниться? Але наступна фраза остаточно розвіює сумніви.

— Не розумію, чому ти так дивуєшся, любий. Хіба я не можу приїхати до свого колишнього хлопця, коли дізнаюся, що він збирається одружитися з моєю молодшою сестрою?

У мене холоне всередині. Вчепившись у поруччя, обережно спускаюся ще на кілька сходинок і бачу їх у вітальні. Вікторія стоїть біля дивана. Бездоганна зачіска, дорогий одяг, ідеальний макіяж. За останні місяці вона анітрохи не змінилася. Хіба що виглядає ще більш самовпевненою, ніж раніше.

Артем стоїть навпроти неї, схрестивши руки на грудях. Навіть зі спини помітно, наскільки він напружений.

— Звідки ти дізналася? — холодно запитує він.

Віка дістає телефон, кілька разів торкається екрана й повертає його до Артема.

— Ти серйозно думаєш, що я не впізнаю власну сестру на фотографії? Особливо коли під нею написано моє ім'я?

Я відчуваю, як серце починає шалено калатати. Отже, вона вже бачила статтю. Знає про наші заручини та про те, що я видаю себе за неї. І приїхала сюди не випадково.

— Вікторіє, нам потрібно поговорити, — вимовляє Артем. — Але не тут.

— А де? У твоїй спальні? — Віка насмішкувато всміхається. — Чи вона теж уже зайнята моєю сестричкою?

Від цих слів мене наче окропом обдає. Я роблю ще один крок, і Вікторія миттєво повертає голову.

Наші погляди зустрічаються.

Кілька секунд вона мовчки розглядає мене: скуйовджене після сну волосся, домашній халат, босі ноги. Потім її очі повільно звужуються, а на губах з'являється знайома усмішка, від якої в мене ще з дитинства стискається шлунок.

— О, а ось і наша наречена! — солодко промовляє вона. — Доброго ранку, Софійко. Сподіваюся, ти добре виспалася в ліжку мого колишнього?

Артем різко обертається до мене. І за його поглядом я розумію, що він зовсім не зрадів моїй появі.

Та найгірше стається за мить.

— Вікуню? — лунає за моєю спиною здивований голос Оксани Павлівни. — А ти чого так рано прокинулася?

Бабуся спускається сходами, дивлячись на мене, а тоді помічає у вітальні мою сестру.

І Вікторія, не гаючи жодної секунди, широко всміхається, роблячи крок їй назустріч.

— Доброго ранку, Оксано Павлівно! Нарешті ми познайомимося. Я Вікторія Коваль. Справжня. А це, — вона вказує на мене пальцем, — моя молодша сестра Софія, яка чомусь вирішила назватися моїм ім'ям.

Я дивлюся на сестру та переможну посмішку на її обличчі, й відчуваю, як у мене холоне всередині. Ще кілька хвилин тому найбільшою проблемою в моєму житті був Заславський, який нахабно пожартував над моїм бажанням його поцілувати. Тепер я готова повернутися в ту мить, ще раз осоромитися перед ним, а потім добровільно замкнутися у ванній до кінця свого життя. Бо пояснити Оксані Павлівні, чому я називалася ім'ям старшої сестри, здається абсолютно неможливим. Особливо коли ця сама сестра стоїть поруч і з очевидним задоволенням спостерігає за моєю панікою.

— Артеме… — спантеличено промовляє бабуся. — Це правда?