41

Лежу на боці, втупившись у темряву, і подумки називаю себе всіма відомими образливими словами. Ідіотка! Наївна, безнадійна дурепа! Треба ж було настільки втратити голову, щоб вирішити, ніби Заславський збирається мене поцілувати! А я ще й губи облизнула, наче спеціально запрошувала його це зробити. Навіть уявляти не хочу, що він про мене подумав. Напевно, тепер сидить у ванній і регоче, пригадуючи моє обличчя після свого нахабного запитання.

Зариваюся носом у подушку й сердито видихаю. Найгірше, що я справді хотіла того поцілунку. У ту коротку мить, коли Артем нахилився до мене, навіть не згадала ні про нашу сварку, ні про Вікторію, ні про кляту угоду. Просто дивилася на його губи й чекала, що він зробить далі. А він, звісно, усе помітив. Цей чоловік узагалі має огидну здатність помічати саме те, що я воліла б приховати.

Перевертаю подушку прохолодним боком догори й намагаюся влаштуватися зручніше. Треба нарешті запам'ятати одну просту річ: Артем Заславський платить мені за фіктивні стосунки. За усмішки перед родичами, спільні вечері, обійми на людях і всі ті дурниці, які змушують його бабусю вірити в наше велике кохання. Він не залицяється до мене, не намагається завоювати моє серце й точно не мріє цілуватися зі мною посеред спальні. Усе, що відбувається між нами, має цілком конкретну мету. І якщо я продовжу плутати його поведінку зі справжньою зацікавленістю, то дуже скоро опинюся в становищі, з якого буде значно складніше вибратися, ніж із ванної без рушника.

Чую, як за дверима стихає шум води, а за кілька хвилин клацає замок. Миттєво заплющую очі й завмираю, удаючи, що давно сплю. Не маю жодного бажання знову бачити його самовдоволену пику, особливо після того, як він так майстерно виставив мене дурепою. Артем проходить спальнею, щось кладе на тумбочку, а тоді вимикає останнє світло. Я вже майже полегшено зітхаю, а тоді матрац за моєю спиною прогинається під його вагою.

Від несподіванки ледь не підскакую. Уже набираю повітря, щоб обурено поцікавитися, якого біса він робить у моєму ліжку, але вчасно прикушую язика. От же ж! Я сама дозволила йому тут спати. Хоча він обіцяв, що сьогодні привезуть диван! Брехун… Тепер доведеться миритися з наслідками власної доброти, хоча сьогодні я воліла б відправити його ночувати бодай у гараж.

Заславський влаштовується на своїй половині, поправляє подушку й нарешті затихає. Між нами залишається цілком пристойна відстань, але я все одно відчуваю його присутність так гостро, наче він лежить упритул. Кожен шерех простирадла змушує прислухатися, а коли Артем глибоко вдихає, мені чомусь хочеться перевірити, чи не повернувся він у мій бік. Ненормальна якась! Ще вчора його близькість не заважала мені заснути, а сьогодні я лежу напружена, боячись навіть поворухнутися.

Намагаюся думати про щось інше. Про завтрашній день, про Барсика, якого майже не бачила сьогодні, про те, що потрібно зателефонувати сестрі. Остання думка миттєво псує настрій. Вікторія досі не дає про себе знати, хоча її борг став причиною всього цього божевілля. Цікаво, що б вона сказала, якби побачила мене зараз? У розкішному маєтку свого колишнього, у його ліжку, після благодійного вечора, на якому він витратив сто тисяч доларів за танець зі мною. Напевно, вирішила б, що я остаточно втратила здоровий глузд. І вперше в житті я, мабуть, навіть погодилася б із нею.

Зрештою втома бере своє. Насичений вечір, танці, сварка й ганебна пригода з рушником виснажили мене настільки, що думки поступово плутаються. Востаннє чую, як Артем перевертається на своїй половині ліжка, а потім провалююся в сон.

***

Прокидаюся від настирливої мелодії, яка вперто повторюється десь зовсім поруч. Спочатку намагаюся сховати голову під подушку, але звук не припиняється. Невже комусь конче потрібно телефонувати о такій ранній годині? Я навіть очей розплющити не можу, не те що підтримувати світську бесіду. Та коли за спиною щось ворушиться, сонливість миттєво відступає.

На моїй талії лежить важка чоловіча рука.

Завмираю, відчуваючи знайоме тепло біля спини. Артем знову обіймає мене уві сні, притиснувшись так близько, що я відчуваю його рівне дихання біля потилиці. І найприкріше, що мені зручно. Настільки, що якби не клятий телефон, я, мабуть, ще довго спала б у його обіймах, навіть не підозрюючи про це.

Заславський невдоволено ворушиться, прибирає руку з моєї талії й відкочується на свою половину. Матрац злегка здригається, коли він сідає, а тоді я чую, як чоловік навпомацки шукає телефон на тумбочці. Мелодія нарешті стихає.

— Так, — хрипко озивається він після короткої паузи.

Я лежу нерухомо, удаючи, що сплю, хоча тепер уже чудово чую кожне слово. Щоправда, Артем майже нічого не говорить. Кілька секунд мовчки слухає співрозмовника, потім коротко відповідає, що зараз вийде, і підводиться з ліжка. Я чую його кроки, тихий шелест одягу, а за мить двері спальні обережно зачиняються.

Розплющую очі й дивлюся на порожню половину ліжка. На його подушці залишилася невелика вм'ятина, а ковдра збилася біля краю матраца. Дивно, але без Заславського спальня раптом здається надто великою. І це ще одна думка, за яку мені хочеться себе добряче насварити. Не вистачало тільки звикнути до того, що цей чоловік спить поруч!

Перевертаюся на спину й кілька хвилин розглядаю стелю. Сон остаточно минув, а лежати й розмірковувати про власну дурість більше не хочеться. Відкидаю ковдру, накидаю халат поверх піжами й босоніж прямую до дверей. Після вчорашнього вечора організм наполегливо вимагає кави, бажано міцної та у великій чашці. І якщо пощастить, я встигну випити її до того, як Заславський знову вирішить зіпсувати мені настрій.

У коридорі тихо, тільки знизу долинають приглушені голоси. Я спускаюся сходами, зав'язуючи пояс халата, і вже збираюся звернути в бік кухні, коли впізнаю голос Артема.

І своєї сестри.