38

Коли він відходить, я повертаюся до Заславського й невинно підводжу брови. Його долоня досі лежить на моїй талії, хоча необхідність удавати закоханих перед Максимом уже зникла.

— Що це було? — запитую тихо. — Ти щойно заборонив мені танцювати з людиною, яка навіть не зробила нічого поганого?

— Я нічого тобі не забороняв. Просто нагадав Орлову правила вечора.

— Які зручні правила! Особливо коли їх можна використовувати, щоб позбутися небажаних співрозмовників.

Артем дивиться на мене, і я бачу, що він збирається щось відповісти, але саме цієї миті в залі лунає голос ведучого, який запрошує гостей зайняти місця. Заславський лише коротко киває в бік нашого столика, а я йду поруч, приховуючи усмішку. Не знаю, що саме його роздратувало, але вперше за весь час знайомства мені здається, що я знайшла спосіб вивести цього чоловіка з рівноваги, навіть не вступаючи з ним у суперечку.

Аукціон починається з картин, коштовностей і сертифікатів на ексклюзивні подорожі. Суми зростають настільки швидко, що я перестаю дивуватися після першої сотні тисяч доларів. Артем час від часу робить ставки, кілька разів щось тихо обговорює із сусідом за столом, а я спостерігаю за сценою, намагаючись не думати про власний вихід. Та коли ведучий оголошує наступний лот, у мене миттєво пересихає в роті.

— А зараз, шановні гості, на нас чекає особливий момент! — урочисто повідомляє він. — Благодійний танець із чарівною Вікторією Коваль, супутницею нашого давнього друга й мецената Артема Заславського!

На екрані з'являється моє ім'я, а я відчуваю, як десятки поглядів повертаються в наш бік. Артем спокійно торкається моєї руки під столом, наче нагадуючи, що все під контролем. Я ж подумки обіцяю собі більше ніколи не погоджуватися на його геніальні ідеї.

— Початкова ставка — десять тисяч доларів! — оголошує ведучий. — Але я вже маю попередню пропозицію на двадцять тисяч від пана Заславського. Хто готовий запропонувати більше?

У залі лунають оплески, а я відчуваю, як щоки починають палати. Двадцять тисяч. За один танець. Невже ці люди справді вважають це нормальною розвагою?

— Двадцять п'ять тисяч! — лунає знайомий голос із протилежного боку зали.

Я повертаю голову й бачу Максима Орлова, який усміхається мені та піднімає табличку зі своїм номером. Артем повільно випростується в кріслі, і я помічаю, як змінюється його обличчя. Здається, тепер він уже не настільки байдужий до результатів аукціону.

— Тридцять тисяч, — спокійно промовляє він.

— Тридцять п'ять! — одразу відповідає Максим.

Я переводжу погляд з одного чоловіка на іншого, не вірячи власним очам. Ще кілька хвилин тому вони цілком чемно розмовляли, а тепер, схоже, вирішили з'ясувати стосунки за допомогою благодійних внесків. Найсмішніше, що предметом їхнього суперництва стала я, хоча ніхто навіть не поцікавився моєю думкою.

— Сорок тисяч, — каже Артем, навіть не повертаючи голови до суперника.

Максим усміхається, трохи нахиляється вперед і піднімає табличку знову.

— П'ятдесят!

У залі здіймається схвальний гомін. Я відчуваю, як у мене починає шалено калатати серце, хоча зовсім не розумію, чому так хвилююся. Адже це лише танець. Кілька хвилин музики, після яких усі розійдуться по своїх справах. Та коли дивлюся на Заславського, бачу, що його щелепи стиснуті, а погляд спрямований просто на Максима.

— Шістдесят тисяч, — вимовляє він.

Я різко повертаюся до нього й хапаю за руку під столом.

— Артеме, ти збожеволів? — шепочу, нахилившись ближче. — Це ж цілий статок! Ти міг би просто дозволити мені потанцювати з ним!

Він нарешті дивиться на мене. Його погляд ковзає моїм обличчям, затримується на губах, а тоді повертається до очей.

— Ти справді хочеш із ним танцювати?

Запитання застає мене зненацька. Я відкриваю рота, але не одразу знаходжу відповідь. Насправді мені байдуже, з ким танцювати, якщо це допоможе зібрати гроші для благодійності. Проте чомусь саме зараз мені страшенно хочеться трохи позлити Заславського.

— А чому б і ні? Він приємний чоловік, — відповідаю з найневиннішою усмішкою, на яку здатна.

Артем повільно відвертається до сцени. На його обличчі з'являється та сама холодна рішучість, із якою він зазвичай ухвалює важливі рішення. І мені раптом стає цікаво, наскільки далеко він готовий зайти, щоб не дозволити іншому чоловікові обійняти мене за талію.

— Сімдесят тисяч! — вигукує Максим, і зал вибухає оплесками.

Я вже збираюся сказати Артемові, що це переходить усі межі, але він піднімає табличку, навіть не дочекавшись, поки ведучий повторить суму.

— Сто.

У залі на мить западає тиша. Я завмираю, відчуваючи, як у мене холонуть пальці. Сто тисяч! За один танець зі мною! Це більше, ніж удвічі перевищує весь борг Вікторії. Я повільно повертаю голову до Заславського, намагаючись зрозуміти, чи не жартує він, але його обличчя залишається абсолютно серйозним.

Максим кілька секунд дивиться на нас, а тоді всміхається й опускає табличку. Ведучий урочисто оголошує переможця, зал вибухає оплесками, а я сиджу нерухомо, не в змозі вимовити жодного слова.

Артем повертається до мене, простягає руку й спокійно промовляє:

— Ну що, Вікторіє? Здається, цей танець мій.

Я дивлюся на його долоню, потім на обличчя й раптом усвідомлюю, що вперше за весь час нашого знайомства він витратив величезну суму грошей не тому, що мусив, не через умови договору й навіть не заради бабусі.

А просто тому, що не захотів поступатися мною іншому чоловікові.