33

Прокидаюся серед ночі від спеки. Спершу сонно намагаюся відкинути ковдру, але щось заважає мені поворухнутися. Лише за кілька секунд усвідомлюю, що лежу зовсім не так, як засинала.

За моєю спиною — Артем.

Він притискається до мене грудьми, обіймаючи за талію. Дихання чоловіка рівне, глибоке, а біля моєї потилиці ледь відчутно ворушиться волосся від кожного його видиху.

От же ж нахаба. Навіть уві сні не здатен дотримуватися домовленостей.

Я вже збираюся прибрати його руку й відсунутися, але раптом завмираю. Його долоня на моєму животі тепла й важка, широка грудна клітка за спиною створює дивне відчуття захищеності.

І це подобається мені значно більше, ніж хотілося б визнавати.

Я обережно торкаюся його зап'ястя, збираючись усе-таки звільнитися, але пальці чомусь залишаються на місці. Заславський уві сні трохи міцніше притискає мене до себе, і я відчуваю, як носом заривається в моє волосся на загривку. Від цього простого руху по спині пробігає приємне тепло.

Можна було б розбудити його й нагадати про правила. Можна було б відсунутися на самий край ліжка. Але після сьогоднішнього виснажливого дня мені раптом зовсім не хочеться ні з ким боротися. Навіть із власними суперечливими відчуттями.

Зрештою, він спить. Напевно, навіть не усвідомлює, що обіймає мене. А я просто надто втомилася, щоб зараз щось змінювати.

Заплющую очі й дозволяю собі ще кілька хвилин полежати в його обіймах. Тепло поступово перестає заважати, натомість стає затишно. Я навіть не помічаю, як знову засинаю.

***

А вранці прокидаюся від сонячного світла, що пробивається крізь штори. Простягаю руку до сусідньої подушки й раптом розумію, що поруч нікого немає.

Його половина ліжка акуратно застелена, ковдра складена, а на тумбочці стоїть порожня чашка з-під кави. Я сідаю, сонно розглядаючи кімнату, й мимоволі торкаюся місця, де вночі лежала його рука.

Цікаво, він пам'ятає, що обіймав мене? А головне, чи помітив, що я навіть не намагалася відсунутися?

Від цієї думки мені стає ніяково. Я поспіхом відкидаю ковдру й підводжуся, вирішивши, що найкращий спосіб упоратися з такими дурницями — негайно зайнятися чимось корисним. Але, проходячи повз дзеркало, раптом помічаю власну усмішку.

І це дратує мене найбільше.

Барсик треться об мою ногу, вимагаючи сніданку, і я з полегшенням перемикаю увагу на нього. Принаймні цей чоловік у моєму житті має цілком зрозумілі потреби. Поїсти, поспати й час від часу подряпати когось, хто недостатньо шанобливо ставиться до його величності.

Після того, як насипаю йому корму, з подивом помічаю, що котячий лоток уже хтось змінив, та приймаю душ. Перевдягаюся у світлі джинси й блакитну футболку. Волосся збираю у високий хвіст, а тоді уважно розглядаю себе в дзеркалі. На щастя, учорашня пригода не залишила жодних помітних наслідків, окрім легкого дискомфорту під ребрами. Навіть настрій значно покращився, хоча я досі здригаюся, згадуючи, як бракувало повітря в тому проклятому корсеті.

Саме збираюся спуститися на сніданок, коли двері відчиняються й до кімнати заходить Рита. Точніше, майже влітає, зачіпаючи плечем одвірок. Вона поспіхом зачиняє за собою двері й притуляється до них спиною, стискаючи в руці телефон. Зазвичай усміхнена й безтурботна, зараз вона виглядає так, наче щойно розбила улюблену бабусину вазу й намагається придумати, на кого звалити провину.

— Софіє, я таку дурість зробила! — видихає вона, нервово поправляючи волосся. — Артем мене четвертує. Ні, спочатку задушить, а вже потім четвертує, щоб напевно!

Я зупиняюся посеред кімнати, намагаючись зрозуміти, що могло настільки налякати дівчину, яка ще вчора без найменших докорів сумління командувала власним братом, змушуючи його позувати для фотографій. Рита ж помітно нервує, раз у раз поглядаючи на екран смартфона.

— Що сталося? — запитую, відчуваючи, як її тривога поступово передається й мені.

— Пам'ятаєш, я вас фотографувала біля каміна? Ну, коли бабуся захотіла фотографію з поцілунком? Я потім переглядала знімки, і вони такі гарні вийшли, що я не втрималася й виклала один у сторіс. Думала, нічого страшного, у мене там переважно знайомі. А потім хтось зробив скриншот, і тепер…

Вона замовкає, дивлячись на мене з таким відчаєм, що я починаю підозрювати найгірше. Особливо коли згадую, що Артем не просто багатий чоловік, а власник великого бізнесу, чиє особисте життя цілком може цікавити сторонніх людей.

— Рито, покажи вже, — прошу, простягаючи руку.

Вона підходить ближче й передає мені смартфон. На екрані відкритий новинний сайт, а просто посеред сторінки красується наша з Артемом фотографія. Та сама, де він обіймає мене за талію, а я дивлюся на нього. І, мушу визнати, виглядаємо ми на ній настільки переконливо закоханими, що я сама на мить забуваю, за яких обставин усе відбувалося.

А тоді читаю заголовок.

«ЗАВИДНИЙ ХОЛОСТЯК АРТЕМ ЗАСЛАВСЬКИЙ БІЛЬШЕ НЕ САМ? ХТО ТА ЗАГАДКОВА КРАСУНЯ, З ЯКОЮ БІЗНЕСМЕН, ЗА ЧУТКАМИ, ГОТУЄТЬСЯ ДО ВЕСІЛЛЯ?»

Я повільно опускаю телефон, відчуваючи, як неприємно холоне під грудьми. Рита стоїть поруч, винувато кусаючи губу, а я намагаюся усвідомити масштаби катастрофи. Ще вчора ми зображали закоханих виключно для родини Заславських. А сьогодні про нашу вигадану історію вже пишуть у новинах.

І найгірше те, що на фотографії прекрасно видно моє обличчя.