26

— У суботу? — перепитую я, поки Артем із неприхованим роздратуванням дивиться на сестру.

— Ага. Бабуся вже домовилася про примірку в якомусь салоні. Каже, там шиють сукні на замовлення, тому краще визначитися заздалегідь, — Рита задоволено всміхається. — І не дивися на мене так, братику. Я взагалі пропонувала почекати до весни.

— Я сам із нею поговорю, — відрізає Артем.

— Успіхів. Тільки май на увазі, що мама вже знайшла фотографії суконь, які їй подобаються.

Рита підморгує мені й прямує до сходів, залишивши нас удвох. Я проводжаю її поглядом, а тоді повертаюся до Заславського, який дістає телефон. Судячи з того, як рішуче він набирає номер, весільному салону зараз загрожує скасування найприбутковішої примірки в історії.

— Не треба, — кажу, торкнувшись його передпліччя.

Артем опускає погляд на мою руку, і я прибираю її трохи швидше, ніж збиралася.

— Чого саме?

— Забороняти Оксані Павлівні все підряд. Вона ж нічого поганого не робить. Хоче подивитися сукні — нехай дивиться. Я можу поїхати з ними, приміряти кілька й сказати, що ще подумаю.

— Ти розумієш, що після цього вона почне планувати решту весілля?

— Вона вже планує. І якщо ти зараз усе скасуєш, то лише зіпсуєш їй настрій. До того ж ти сам хотів, щоб я поводилася як закохана наречена.

Він ховає телефон у кишеню й дивиться на мене з підозрою.

— Ти надто легко погодилася.

— Не хвилюйся, я не збираюся виходити за тебе заміж. Навіть за дуже великі гроші.

— Отже, певна сума все-таки існує?

— Заславський, не спокушай долю.

Він тихо сміється, і я мимоволі затримую на ньому погляд. Раніше мені здавалося, що цей чоловік узагалі не вміє сміятися нормально, без поблажливої насмішки. А зараз у нього на мить зникає звична суворість, і я з прикрістю помічаю, наскільки йому це личить.

На щастя, він швидко повертається до свого звичного стану.

— О сьомій вечеря. Постарайся не запізнитися.

— Так точно, командире.

Він закочує очі й іде до сходів, а я залишаюся в холі, вирішуючи, що до вечора маю достатньо часу, щоб попрацювати. Зрештою, моє справжнє життя нікуди не поділося, навіть якщо тепер у ньому з'явилися фіктивний наречений, його родина й кіт, який уже встиг освоїтися в чужому маєтку краще за мене.

***

О сьомій я спускаюся до їдальні, залишивши Барсика спати на ліжку Заславського. Спробувала було зігнати його, але він лише розплющив одне око й демонстративно відвернувся. Що ж, принаймні хтось у цій кімнаті почувається повноправним господарем.

За столом уже зібралася майже вся родина. Артем сидить поруч із батьком, про щось із ним розмовляє, а побачивши мене, підводиться. Я навіть сповільнюю крок від несподіванки. Виявляється, мій фіктивний коханий здатен поводитися як вихований чоловік, коли має відповідну мотивацію.

— Віко, сідай біля мене, — пропонує він, відсуваючи стілець.

Я усміхаюся, проходжу повз нього й сідаю. Артем повертає стілець на місце, але замість того, щоб одразу відійти, кладе долоню мені на плече. Його пальці легко торкаються оголеної шкіри біля вирізу футболки, яку я так і не змінила, і я відчуваю несподіване тепло від цього дотику.

— Як попрацювала? — тихо запитує він, нахилившись до мого вуха.

— Чудово, поки ніхто не заважав, — відповідаю так само тихо.

— От і добре.

Його долоня ковзає трохи нижче, до верхньої частини спини, перш ніж він відпускає мене й займає своє місце. Усе триває кілька секунд, але я встигаю відчути запах його парфуму й помітити, як близько він нахилився. А ще те, що Наталія Сергіївна спостерігає за нами з усмішкою.

Чудово. Вистава почалася, а я навіть не отримала програмки.

Вечеря проходить напрочуд спокійно. Олександр Вікторович розповідає про поїздку до знайомих, Наталія Сергіївна обговорює з Ларисою якісь сімейні справи, а Рита час від часу перекидається зі мною поглядами. Я вже починаю сподіватися, що тема весілля сьогодні вичерпана, коли Оксана Павлівна відкладає виделку й звертається до Артема:

— До речі, онучку, Рита сказала, що ти не хочеш їхати з нами в суботу.

Я опускаю очі до тарілки, намагаючись приховати усмішку. Схоже, сестричка вирішила не чекати, поки брат сам розпочне цю розмову.

— Бабусю, я не бачу сенсу вибирати сукню, поки ми навіть не вирішили, чи будемо одружуватися, — спокійно відповідає Артем.

— Звісно ж, будете! — заперечує вона. — А хорошу сукню за один день не пошиють.

— Ми ще нічого не вирішили, — нагадує він.

— От і вирішуйте! — Бабуся повертається до мене. — Вікуню, скажи йому. Ти ж хочеш гарну сукню?

Я дивлюся на Артема. Він ледь помітно хитає головою, попереджаючи, щоб я не підтримувала бабусю. І саме тому мені раптом страшенно хочеться зробити навпаки.

— Звісно, хочу, — відповідаю, усміхаючись Оксані Павлівні. — Але можливо, спочатку варто визначитися хоча б із приблизною датою?

Бабуся задоволено киває, а Артем повільно повертає до мене голову. Його погляд обіцяє мені дуже цікаву розмову після вечері. Я ж лише невинно кліпаю, насолоджуючись тим, як легко вдалося поставити його в незручне становище.

— От бачиш! — радіє Оксана Павлівна. — Дівчина вже готова, а ти все відкладаєш.

— Бабусю…

— Не сперечайся. Ви молоді, закохані, чого вам чекати?

І тут Артем несподівано кладе руку мені на коліно під столом.

Я завмираю, не договоривши чергової фрази, яку вже збиралася вставити в розмову. Його долоня тепла й важка, пальці спокійно лежать поверх тканини спортивних штанів. Я повертаю до нього голову, але він навіть не дивиться на мене. Продовжує розмовляти з бабусею так невимушено, наче нічого особливого не відбувається.

— Ми не поспішаємо, бо хочемо все зробити правильно, — пояснює він. — Правда, кохана?

Оце «кохана» звучить настільки природно, що я на мить забуваю, як дихати. А потім відчуваю, як його мізинець повільно ковзає до внутрішнього боку стегна, і ледь стримуюся, аби не зсунути ноги. Розумію, що Заславський вирішив перевірити мою здатність грати роль за будь-яких обставин. Але все одно нервово ковтаю, коли від того місця розповзаються мурашки.