25

Адвокат опускає очі до документів, удаючи, що страшенно зацікавився нумерацією сторінок. Артем натомість навіть бровою не веде. Сидить у своєму кріслі, поклавши руку на підлокітник, і розглядає мене так спокійно, наче я щойно поцікавилася прогнозом погоди, а не звинуватила його в сумнівних методах ведення справ.

— Твоя сестра стала моєю боржницею, бо позичила гроші й не повернула, — відповідає він. — Якщо тобі потрібні подробиці, запитай у неї.

— Обов'язково. Щойно знайду. А поки маю справу з тобою і твоїм чудовим договором, за яким я можу заборгувати більше, ніж збираюся допомогти списати.

Повертаю теку до адвоката, хоча той, здається, волів би зараз перебувати будь-де, тільки не між нами. Навіть співчуваю йому. Уявляю, скільки разів за свою кар'єру він мусив сидіти поруч із Заславським і пояснювати людям, чому підписання чергового документа означає добровільну відмову від здорового глузду.

— Андрію, — звертаюся до нього, — скажіть, будь ласка, п'ятдесят тисяч доларів — це справді витрати, які Артем може понести за місяць наших стосунків? Чи він уже врахував сюди весільну сукню, обручки та медовий місяць?

Адвокат поправляє окуляри й обережно переводить погляд на свого клієнта. Отже, відповідь у нього є, але спочатку потрібно отримати дозвіл її озвучити. Я знову дивлюся на Артема й демонстративно піднімаю брови.

— Це забезпечувальна умова, — пояснює Артем, навіть не дочекавшись відповіді адвоката. — Вона потрібна, щоб ти не вирішила одного ранку зібрати речі й зникнути, залишивши мене розбиратися з наслідками.

Я дивлюся на нього, намагаючись зрозуміти, чи він справді вважає мене настільки дурною. Втратити можливість позбутися половини Вічиного боргу лише тому, що одного ранку мені набридне його товариство? Та якби я збиралася тікати від неприємних чоловіків, то навіть не переступила б порога цього будинку.

— П'ятдесят тисяч, — повторюю замислено. — А чому не сто? Чи ти вирішив, що така сума вже виглядатиме непристойно?

— Софіє, якщо ти не збираєшся порушувати домовленість, цей пункт тебе взагалі не стосується.

І отут він, на жаль, має рацію. Я вже відкриваю рота, щоб заперечити, але вчасно замислююся. Мені потрібен лише місяць. Тридцять днів, протягом яких доведеться терпіти його характер, усміхатися родичам і час від часу дозволяти цьому нахабі торкатися мене. За двадцять чотири тисячі доларів. Якщо порахувати, виходить вісімсот доларів на день. За такі гроші я можу навіть навчитися дивитися на Заславського закоханими очима, хоча це, мабуть, буде найскладнішою частиною роботи.

— Гаразд, — погоджуюся, знову відкриваючи теку. — Залишай свої п'ятдесят тисяч. Але тоді я хочу, щоб у договорі було зазначено, що ти не можеш розірвати його достроково без поважної причини. Інакше виходить нечесно: я повинна відпрацювати місяць, а ти можеш виставити мене за двері, коли заманеться.

Артем киває адвокатові, і той одразу робить позначку у своєму примірнику.

— Додамо відповідний пункт, — відповідає Андрій Мельник.

Я задоволено киваю й повертаюся до читання. Ще кілька сторінок присвячено конфіденційності, спільному проживанню та обов'язку підтримувати перед родиною видимість романтичних стосунків. Тут усе більш-менш зрозуміло, хоча формулювання «демонструвати належний рівень емоційної близькості» змушує мене підвести брови.

— А це що означає? — цікавлюся, показуючи пальцем на відповідний рядок. — Мені потрібно буде щодня зізнаватися тобі в коханні чи достатньо раз на тиждень?

Адвокат кашляє, ховаючи усмішку, а Артем простягає руку й повертає документ до себе.

— Це означає, що ти не повинна поводитися зі мною так, наче ми познайомилися вчора.

— Але ми майже вчора й познайомилися.

— Саме тому тобі доведеться докласти зусиль.

Я вже збираюся відповісти, але раптом згадую, як учора за обідом він поцілував мене у скроню, щоб переконати бабусю залишити мене в його спальні. Зробив це так невимушено, наче цілував мене сотні разів. І, що найприкріше, я тоді навіть не встигла відреагувати.

— Тоді додаймо ще один пункт, — пропоную, дивлячись на адвоката. — Будь-які прояви фізичної близькості можливі лише за взаємною згодою. І без несподіваних поцілунків, коли комусь заманеться.

Артем повільно повертає до мене голову.

— Ти хочеш, щоб я щоразу попереджав тебе перед тим, як обійняти?

— Хоча б не робив цього так, наче я предмет інтер'єру, який можна пересувати на власний розсуд.

Він кілька секунд розглядає мене, а тоді киває адвокатові.

— Додайте.

Я навіть трохи розчарована. Очікувала суперечки, а він погодився так швидко, що тепер не знаю, куди подіти заздалегідь підготовлені аргументи. Мабуть, варто залишити їх на потім. З огляду на характер Заславського, нагода ще обов'язково трапиться.

Адвокат забирає папери, щоб внести зміни, а Артем тим часом перевіряє повідомлення на телефоні. Я розглядаю його профіль, намагаючись збагнути, чи він завжди настільки спокійний під час переговорів. Навіть коли йдеться про фіктивну наречену, яка щойно вимагала юридично захистити її від його обіймів.

— До речі, — озивається він, не підводячи очей від екрана, — сьогодні ввечері за вечерею постарайся не дивитися на мене так, наче збираєшся отруїти.

— А ти постарайся не давати мені для цього приводу.

Він нарешті підводить погляд, і я помічаю в його очах знайомий насмішкуватий блиск.

— Тоді почнемо з простого. Моя бабуся вважає, що ми збираємося одружитися. І я хочу, щоб ти перестала щоразу панікувати, коли вона про це згадує.

— Я не панікую, — обурююся. — Просто намагаюся не дозволити їй замовити весільний торт на п'ятсот гостей.

— От і чудово. Значить, сьогодні ввечері зможеш спокійно підтримати розмову про наше майбутнє.

Я дивлюся на нього, а тоді повільно усміхаюся. Якщо він справді хоче, щоб я поводилася як закохана наречена, то нехай потім не скаржиться. Зрештою, ніхто не забороняв мені проявляти фантазію.