21

Рита ще трохи розпитує про Барсика, а потім згадує, що обіцяла матері допомогти з якимись справами, й залишає мене саму. Я зачиняю за нею двері й нарешті дозволяю собі видихнути. За останню добу моє життя перетворилося на суцільний безлад, і навіть кілька хвилин тиші здаються справжньою розкішшю.

Дістаю з валізи чисту білизну, домашній костюм і косметичку. Після всіх пригод мені хочеться змити із себе дорожній пил і шерсть, переодягнутися й нарешті привести думки до ладу. До того ж я ще маю серйозно поговорити із Заславським про весілля. І цього разу не збираюся дозволяти йому відмахнутися кількома короткими фразами.

У ванній складаю речі на столик біля стіни, роздягаюся й заходжу до душової. Тепла вода приємно зігріває шкіру, а потім стає гарячішою, коли я повертаю змішувач. Заплющую очі, підставляю обличчя під струмені й дозволяю собі кілька хвилин нічого не робити. Навіть не думати. Просто стояти під водою, слухати її рівномірний шум і насолоджуватися тим, що зараз ніхто нічого від мене не вимагає.

Поступово напруга в плечах слабшає. Я намилюю волосся, змиваю шампунь і вже збираюся взяти гель для душу, коли крізь шум води долинає клацання дверної ручки. Не встигаю навіть повернути голову, як чую кроки, а потім тихе чоловіче бурмотіння. Здається, хтось розмовляє телефоном.

Різко обертаюся та завмираю.

Посеред ванної кімнати стоїть Артем Заславський.

Він щойно переступив поріг і, судячи з усього, збирався прямувати до раковини, але тепер нерухомо дивиться просто на мене. Біла сорочка розстібнута майже до пояса, рукави недбало закочені до ліктів. Телефон він тримає біля вуха, але, здається, вже не чує співрозмовника.

Я теж не одразу усвідомлюю, що відбувається. Настільки несподівано він з'являється, що перші кілька секунд просто витріщаюся на нього, забувши про все на світі. Навіть про те, що між нами лише абсолютно прозора скляна перегородка, а на мені немає жодної нитки одягу.

Артем повільно опускає телефон.

Його погляд затримується на моєму обличчі, потім ковзає нижче. Я бачу, як ледь помітно напружується його щелепа, як змінюється вираз очей, і лише тоді до мене нарешті доходить увесь жах ситуації.

Господи боже, я ж гола!

Різко прикриваю груди руками, але це мало допомагає, бо нижче талії я все одно залишаюся абсолютно відкритою. Спроба повернутися боком лише погіршує становище, тому я поспіхом схрещую ноги й притискаюся спиною до холодного кахлю стіни. Вода продовжує литися мені на плечі, волосся липне до щік, а обличчя палає так, наче я щойно опинилася посеред розпеченої пустелі.

— Ви що тут робите?! — виривається в мене.

Артем нарешті кліпає, наче повертаючись до реальності, і відводить погляд. Проте замість того, щоб негайно вийти, повертається до дверей лише наполовину, ніби досі не може вирішити, що саме повинен зробити.

— Я… — починає він, але замовкає.

Оце так новина! Великий і могутній Заславський, який завжди має готову відповідь на будь-яке запитання, раптом втратив дар мови. І за інших обставин я б обов'язково насолодилася цією миттю, але зараз мені хочеться лише одного — провалитися крізь підлогу разом із цією клятою душовою кабіною.

— Вийдіть! — вигукую.

Він нарешті повертає голову до дверей, але перед цим його погляд знову на якусь мить зустрічається з моїм. І цього разу я помічаю в ньому щось таке, від чого по спині пробігає гаряча хвиля, зовсім не пов'язана з температурою води. Наче він уперше бачить у мені не сестру своєї колишньої, не нахабну дівчину, яка прийшла торгуватися за чужий борг, а просто жінку.

Дуже голу жінку, якщо бути точнішою.

— Я не знав, що ти тут, — нарешті вимовляє Артем, і його голос звучить трохи нижче, ніж зазвичай.

— А тепер знаєте! То, може, залишите мене саму?!

Він проводить долонею по волоссю, від чого кілька темних пасом падають йому на лоб. На якусь мить мені здається, що він усе-таки збирається вибачитися, але натомість Заславський знову дивиться на мене. Цього разу його погляд не опускається нижче мого обличчя, проте від того чомусь не стає легше. Я стою під водою, притискаючи руки до грудей, і страшенно гостро відчуваю власну беззахисність за цим безглуздим прозорим склом. А він, здається, уже цілком оговтався від несподіванки.

— Після такого можемо вже й на «ти» перейти, — кидає він із ледь помітною усмішкою.

І виходить. Навіть не вибачившись.

Мені хочеться жбурнути щось важке йому вслід, але під рукою лише пляшечки з косметикою, тому я обмежуюся безпорадним гарчанням. Вимикаю воду, відчиняю скляні дверцята й смикаю рушник із гачка, мало не зірвавши його разом із кріпленням. Щільно загортаюся, а тоді завмираю, дослухаючись до тиші за дверима. Мабуть, варто було б одразу піти й висловити цьому нахабі все, що я про нього думаю, але для початку непогано було б перестати червоніти.

Особливо прикро, що я навіть не встигла як слід обуритися, поки він був тут. Просто стояла й витріщалася на його розстібнуту сорочку, наче ніколи раніше не бачила чоловічих грудей. А він розглядав мене, навіть не намагаючись приховати зацікавлення. І тепер я ніяк не можу позбутися спогаду про те, як його очі повільно ковзнули по моєму тілу. Від шиї до грудей, нижче, аж до стегон. Мені й досі здається, що в тих місцях шкіра гарячіша, ніж будь-де, хоча це, звісно, цілковита дурниця.

Зрештою, я доросла жінка, а не школярка, яка вперше опинилася перед симпатичним хлопцем. Нічого надзвичайного не сталося. Ну, побачив мене голою чоловік. Не перший і, сподіваюся, не останній. Просто цей конкретний чоловік — самовпевнений негідник, із яким мені доведеться ділити спальню найближчий місяць.

І який тепер, очевидно, вважає, що ми достатньо близько знайомі, аби перейти на «ти».

Я сердито витираю волосся, вдягаю чисту білизну, м'які спортивні штани й футболку. На зап'ясті трохи щипає подряпина, залишена Барсиком під час нашої ранкової боротьби за переноску. Хапаю свою косметичку з бортика раковини.