16

На той час, коли на столі з'являються десерти й кава, я вже почуваюся значно впевненіше. Розмови поступово стають менш жвавими, Оксана Павлівна з Ларисою обговорюють якусь спільну знайому, Наталія Сергіївна розпитує Риту про навчання, а чоловіки перемикаються на справи. Я неквапливо доїдаю шматочок шоколадного торта, який виявляється просто неймовірним, і подумки прикидаю, як би делікатніше повідомити, що мені вже час повертатися додому. Зрештою, свою частину сьогоднішньої вистави я виконала, з усіма познайомилася, навіть пережила невеличкий шантаж, тож цілком заслужила на відпочинок. Дочекавшись паузи в розмові, відкладаю десертну виделку й усміхаюся господиням.

— Дякую вам за чудовий обід, усе було неймовірно смачно. Але, мабуть, мені вже час збиратися, не хотілося б надто пізно повертатися.

— Ти що, в жодному разі! — Наталія Сергіївна аж сплескує руками, дивлячись на мене з неприхованим здивуванням. — Ми ж тільки познайомилися! Залишайся, люба, завтра ще поспілкуємося. Правда ж, Артеме?

Я розгублено переводжу погляд на Заславського, сподіваючись, що він знайде якийсь пристойний привід відпустити мене додому. Але перш ніж чоловік встигає відповісти, до розмови долучається Оксана Павлівна.

— Наталю, ну звісно, нехай залишається! — підтримує вона невістку. — Я, знаєте, теж достатньо прогресивна бабуся, щоб дозволити дівчині онука ночувати в його спальні. Вони ж дорослі люди, не будемо вдавати, що нічого не розуміємо.

Я ледь не давлюся кавою. Ні, бабуся, безперечно, дуже мила жінка, але до такого повороту подій мене ніхто не готував! Я вже відкриваю рота, щоб пояснити, що зовсім не обов'язково порушувати звичний розпорядок дня заради мене, коли Артем несподівано обіймає мене за плечі й притягує ближче. Відчуваю легкий дотик його губ до своєї скроні й завмираю, міцніше стискаючи чашку, яку досі тримаю в руках.

— Справді, куди ти поїдеш? Пізно вже, — промовляє він таким лагідним голосом, що я насилу впізнаю чоловіка, з яким ще зовсім недавно торгувалася за кожен відсоток сестриного боргу.

Я повільно повертаю до нього голову й натрапляю на цілком задоволену усмішку. Схоже, Заславський чудово розважається, спостерігаючи за моєю реакцією. А я раптом усвідомлюю, що в нашій угоді ми обговорили майже все, окрім однієї надзвичайно важливої деталі: де саме я повинна спати, якщо його родина вирішить залишити мене на ніч.

***

Спальня Заславського виявляється настільки просторою, що моя власна кімната помістилася б тут разом із кухнею. Я зупиняюся посеред приміщення й розгублено озираюся, намагаючись знайти бодай щось, що могло б послужити мені спальним місцем. Велике ліжко з високим м'яким узголів'ям, дві тумбочки, широкий комод, крісло біля панорамного вікна й величезна шафа, вбудована в стіну. Інтер'єр витриманий у стриманих сірих відтінках, із темним деревом та мінімумом декору. Ні фотографій, ні сувенірів, ні якихось дрібниць, за якими можна було б хоч трохи зрозуміти характер господаря. Навіть покривало на ліжку лежить настільки рівно, що мені страшно до нього торкатися.

Але найбільше мене непокоїть зовсім не відсутність особистих речей. Я ще раз уважно оглядаю кімнату, сподіваючись, що просто не помітила дивана, проте він так і не з'являється. Єдине крісло навряд чи підійде для повноцінного сну, хіба що у позі ембріона, а це може закінчитися візитом до ортопеда.

Я нерішуче переминаюся з ноги на ногу й поглядаю на двері. Можливо, ще не пізно розвернутися й дременути звідси? Можу сказати, що мені терміново потрібно додому, що я забула вимкнути праску або залишила відчиненим кран. Щоправда, праскою я сьогодні не користувалася, а з кранами у Вікиній квартирі все було гаразд. Зате там залишився Барсик, і це вже цілком пристойна причина для втечі. Хоча після сьогоднішнього знайомства з родиною Заславських я починаю підозрювати, що його бабуся особисто відправить водія по кота, аби тільки не відпускати мене на ніч.

Артем тим часом стоїть біля відчиненої шафи й щось шукає на одній із полиць. Він поводиться так спокійно, наче щодня приводить до своєї спальні малознайомих жінок, із якими щойно уклав сумнівну фінансову угоду. Мені ж від самої думки, що доведеться спати поруч із ним, стає не по собі. Я знаю цього чоловіка лише кілька годин. Навіть не знаю, чи він хропе, чи любить спати з відчиненим вікном і чи не має звички розкидати руки й ноги на всю ширину матраца. А головне — поняття не маю, як поводитися, коли між нами не буде родичів, перед якими потрібно вдавати закохану пару.

— Лови, — несподівано озивається Заславський.

Я повертаю голову саме вчасно, щоб побачити, як у мій бік летить якийсь темний згорток. Інстинктивно ловлю й притискаю його до грудей. Розгорнувши тканину, виявляю чорні спортивні штани та сіру футболку, які, судячи з розміру, можна використовувати замість двомісного намету.

— Це мені? — уточнюю, хоча інших кандидатів на отримання його гардероба в кімнаті немає.

— Іншого відповідного одягу не знайшов, — відповідає він, зачиняючи шафу. — Ванна за тими дверима.

Я переводжу погляд у вказаному напрямку й помічаю двері, які спочатку прийняла за вхід до гардеробної. У нього що, є особиста ванна кімната? Просто у спальні? Звісно, після всього побаченого в цьому будинку дивуватися вже начебто нічому, але моя квартира, де до ванної потрібно пройти через коридор, раптом здається мені житлом із минулого століття.

— Дякую, — відповідаю, міцніше притискаючи одяг до грудей.

Я роблю кілька невпевнених кроків у вказаному напрямку, але біля дверей усе-таки озираюся. Артем уже зняв годинник і кладе його на тумбочку, очевидно зовсім не переймаючись нашим майбутнім нічним сусідством. Мені хочеться запитати, де саме він збирається спати, проте я чомусь не наважуюся. Можливо, він сам запропонує якесь рішення, а якщо ні, доведеться нарешті зібратися з духом і пояснити, що спільне ліжко не входило до умов нашої домовленості.

Зачинившись у ванній, я нарешті дозволяю собі видихнути. Притуляюся спиною до дверей і кілька секунд стою нерухомо, намагаючись упорядкувати думки. За один день моє життя перетворилося на якусь дивну комедію, у якій я чомусь виконую головну роль, хоча навіть не проходила кастинг. Учора я спокійно працювала за ноутбуком, годувала сестриного кота й гадки не мала, що сьогодні опинюся в розкішному будинку колишнього Вікиного хлопця, удаватиму його кохану перед усією родиною, а ввечері стоятиму в його особистій ванній з його штанами в руках.