15

Наталія Сергіївна бере чоловіка під руку й прямує до столу, дорогою відповідаючи на чергове запитання Оксани Павлівни про переліт. Я проводжаю їх поглядом і нарешті дозволяю собі трохи розслабитися. Здається, перше знайомство минуло навіть краще, ніж я сподівалася. Принаймні ніхто не влаштував мені допиту, не засумнівався в моїй особі й не поцікавився, чому я нічого не знаю про навчальний заклад, у якому нібито провела останні пів року.

Артем пропускає мене вперед, і я вже збираюся повернутися на своє місце, коли просто перед нами виростає Маргарита. На її обличчі сяє така задоволена усмішка, що я мимоволі сповільнюю крок. Дівчина переводить погляд із брата на мене, трохи схиляє голову й радісно вигукує:

— Привіт, Софіє!

Я завмираю настільки різко, що Артем, який іде позаду, ледь не наштовхується на мене. Серце пропускає удар, а тоді починає калатати з подвоєною швидкістю. Кілька секунд я просто дивлюся на брюнетку, намагаючись зрозуміти, чи справді почула власне ім'я. Можливо, мені здалося? Але ні, Рита дивиться просто мені в очі й усміхається ще ширше, очевидно насолоджуючись моєю реакцією.

— Рито! — шипить Артем, озирнувшись на родичів.

На щастя, ті вже зайняті розмовою й нічого не помічають. Заславський бере сестру за лікоть і відводить на кілька кроків убік, подалі від столу. Я нерішуче йду за ними, розуміючи, що залишатися осторонь розмови, яка безпосередньо стосується мене, було б нерозумно. Особливо тепер, коли наша маленька афера опинилася під загрозою викриття.

— Ти що витворяєш? — тихо, але досить сердито запитує Артем.

— Вітаюся, — невинно відповідає Рита. — Чи ти вже заборонив мені розмовляти з людьми?

— Ти чудово розумієш, про що я.

— Звісно, розумію. Мене ж іще не розбила деменція, братику. Я прекрасно пам'ятаю, як виглядала твоя дівчина, з якою ти майже рік зустрічався. І можу запевнити, що вона аж ніяк не схожа на цю чарівну панянку.

Рита повертається до мене й підморгує, а я відчуваю, як до щік приливає кров. Отже, вона справді знає Віку. І, судячи з того, наскільки впевнено назвала мене Софією, знає також про моє існування. Залишається тільки з'ясувати, звідки їй усе це відомо, але спершу хотілося б переконатися, що вона не збирається оголосити про своє відкриття всій родині.

— Чого ти хочеш? — запитує Артем, і я помічаю, як напружується його щелепа.

— О, як добре, що ми одразу перейшли до найцікавішого! — Рита задоволено потирає долоні. — У мене якраз намічається невеличкий шопінг. Якщо закинеш трохи грошей на картку, обіцяю, що моя пам'ять дуже оперативно погіршиться. Можливо, я навіть забуду, як виглядає справжня Вікторія.

Я переводжу погляд на Артема, очікуючи, що він зараз обуриться або принаймні спробує присоромити сестру. Але той лише дивиться на неї з таким виразом, що стає зрозуміло: подібні витівки для нього зовсім не новина. Здається, у родині Заславських уміння домовлятися про вигідні умови передається у спадок, причому Маргарита опанувала це мистецтво ще до того, як навчилася самостійно заробляти.

— Ти зараз серйозно шантажуєш мене? — уточнює він.

— Я пропоную взаємовигідну співпрацю. Ти ж у нас бізнесмен, повинен оцінити.

Артем важко видихає й дістає телефон. Рита одразу пожвавлюється, проте замість того, щоб стежити за його діями, знову повертається до мене.

— До речі, Софіє, складеш мені компанію? — цікавиться вона. — Заодно розповіси, що тут узагалі відбувається і куди поділася твоя сестра. Бо я, звісно, здогадуюся, що ви щось задумали, але подробиці хотілося б почути з перших вуст.

Я розгублено кліпаю, не знаючи, що відповісти. Ще кілька хвилин тому ця дівчина здавалася мені просто допитливою молодшою сестрою, а тепер вона спокійно шантажує брата, запрошує мене на шопінг і збирається з'ясувати всі подробиці нашої домовленості. І робить це настільки невимушено, наче ми обговорюємо звичайну прогулянку торговим центром.

— Рито, досить, — попереджає Артем, не відриваючись від екрана телефона.

— Ой, зачекай! — вигукує вона, раптом уважніше придивившись до мене. — Можеш одразу подвійну суму перекинути. Твоїй дівчині теж терміново потрібно оновити гардероб.

Її погляд опускається до моєї блузки, і я машинально поправляю комір, хоча чудово розумію, що з моїм одягом усе гаразд. Принаймні досі мені так здавалося.

— Це що, блузка із секонду? — із непідробним подивом цікавиться Рита.

Я відчуваю, як обличчя спалахує від обурення. Так, блузку я справді купила в секонд-хенді, але вона чудово сидить, має гарний крій і взагалі виглядає значно дорожче, ніж коштувала. І я зовсім не збираюся соромитися того, що вмію знаходити хороші речі за доступною ціною.

— Так, — спокійно відповідаю, дивлячись їй просто в очі. — І якщо хочеш, можу показати, де купувати якісний одяг, не витрачаючи на нього місячну зарплату.

Рита на мить завмирає, а тоді несподівано сміється. Схоже, моя відповідь її анітрохи не образила. Навпаки, вона розглядає мене вже з неприхованою цікавістю, а потім переводить погляд на брата.

— Артеме, вона мені подобається! — заявляє з таким захватом, наче щойно отримала подарунок, про який давно мріяла. — Значно більше за попередню, між іншим.

Я мимоволі напружуюся, почувши це зауваження про Віку, але не встигаю нічого запитати. Телефон у руках Рити коротко вібрує, і вона одразу перемикає увагу на екран. Кілька секунд розглядає повідомлення, задоволено всміхається, а потім підводиться навшпиньки й цілує брата в щоку.

— Люблю тебе! — солодко повідомляє вона. — І можеш не хвилюватися, твоя таємниця в надійних руках.

— Дуже на це сподіваюся, — сухо відповідає Артем.

Рита ще раз підморгує мені й повертається до столу, залишивши нас удвох. Я проводжаю її поглядом, намагаючись усвідомити все, що щойно сталося. За якихось кілька хвилин молодша сестра Заславського встигла викрити нашу брехню, виторгувати гроші за мовчання, розкритикувати мій гардероб і запросити мене на спільний шопінг.