13

Я відчуваю, як серце починає битися швидше. Ще кілька хвилин тому я збиралася благати його про відстрочку, а тепер отримала можливість домовлятися про значно більше. І якщо вже він сам запропонував мені назвати ціну, було б нерозумно не скористатися нагодою.

— Повне списання боргу Вікторії, — вимовляю швидше, ніж сама усвідомлюю власне нахабство.

У кабінеті западає тиша. Заславський дивиться на мене кілька секунд, а потім неквапливо відкидається на спинку крісла. На його обличчі з'являється усмішка, але цього разу я не можу визначити, розважає його це чи дратує.

— Сорок вісім тисяч доларів за місяць вашого товариства?

— За місяць виконання ваших умов, — виправляю. — Товариство можете отримати безплатно, якщо будете достатньо приємним співрозмовником.

Він тихо сміється, але я не поспішаю усміхатися у відповідь. Мені важливо, щоб Заславський зрозумів: я не збираюся погоджуватися на першу ж пропозицію лише тому, що він багатий і звик диктувати правила.

— Ви маєте досить високу думку про вартість власних послуг, Софіє.

— А ви, очевидно, недооцінюєте складність завдання. Особливо враховуючи, що ваша бабуся впевнена, ніби я пів року навчалася за кордоном, а я з країни не виїжджала ніколи в житті. Потрібна справді вагома причина змусити мене ретельно підготуватися, щоб мене не вивели на чисту воду одразу ж.

Артем кілька секунд розглядає мене, потім бере зі столу ручку й повільно прокручує її між пальцями.

— Повне списання виключене. Гроші отримала ваша сестра, і підстав дарувати їй сорок вісім тисяч доларів я не бачу.

Я очікувала саме такої відповіді. Було б дивно, якби він одразу погодився, хоча маленька частина мене все-таки сподівалася на диво. Тепер головне — не показати, наскільки сильно я зацікавлена в результаті.

— Тоді нам немає про що домовлятися, — відповідаю й підводжуся.

Встигаю зробити кілька кроків до дверей, перш ніж він озивається:

— Двадцять відсотків.

Я зупиняюся, але не повертаюся одразу. Двадцять відсотків від сорока восьми тисяч — майже десять тисяч. Сума, яку я не змогла б відкласти навіть за кілька років, не відмовляючи собі майже в усьому. І він щойно запропонував списати її за місяць удаваних стосунків.

Мені доводиться докласти зусиль, щоб не видати своєї радості.

— П'ятдесят, — кажу, повертаючись до нього.

— Тридцять.

— П'ятдесят, Артеме Олександровичу. І ви оплачуєте всі витрати, пов'язані з нашою домовленістю.

Його погляд стає гострішим.

— Які саме витрати? — цікавиться.

— Одяг для заходів, на які ви збираєтеся мене запрошувати, транспорт, якщо доведеться кудись їхати, і все інше, що знадобиться для переконливого виконання ролі. Я не збираюся витрачати власну зарплату, щоб відповідати уявленням вашої родини про те, який вигляд повинна мати дівчина заможного бізнесмена.

— Сорок відсотків. Витрати беру на себе.

Я повільно видихаю. За кілька хвилин розмови він погодився пробачити майже двадцять тисяч із сестриного боргу, а я раптом усвідомлюю, що можу виторгувати ще більше. Принаймні спробувати.

— Половина боргу, — повторюю, дивлячись йому просто в очі. — Двадцять чотири тисячі доларів. Решту Віка поверне відповідно до нового графіка, який ми узгодимо окремо. І я хочу, щоб це було оформлено документально, без можливості передумати після завершення нашої домовленості.

Заславський більше не усміхається. Він кладе ручку на стіл і підводиться, змушуючи мене мимоволі випростатися. Тепер нас розділяє лише кілька кроків, і я особливо гостро відчуваю різницю в зрості. Проте відступати не збираюся, хоча його мовчання затягується настільки, що я починаю сумніватися у власній наполегливості.

— Ви розумієте, що щойно попросили мене відмовитися від двадцяти чотирьох тисяч доларів заради кількох сімейних зустрічей?

— Могли б просто найняти акторку, але тоді доведеться пояснювати бабусі, чому ваша Вікторія раптом змінила зовнішність, голос і, можливо, навіть вік? Мене вона вже прийняла. Ви самі сказали, що це вирішує вашу проблему.

Артем дивиться на мене так уважно, що я мимоволі затримую подих. Уперше за весь час розмови мені здається, що він справді оцінює мене, а не лише обставини, які привели до його будинку.

— Ви точно молодша сестра Вікторії? — несподівано запитує він.

Я насторожуюся.

— А що?

— У вас зовсім інший підхід до грошей.

Мені стає неприємно від цього зауваження, хоча я чудово розумію, що він має на увазі. І все ж чути подібне про Віку від чоловіка, з яким вона колись зустрічалася, дивно. Я не знаю, що саме сталося між ними, але зараз не збираюся розпитувати.

— То ми домовилися?

Артем ще кілька секунд мовчить, а потім простягає мені руку.

— П'ятдесят відсотків. Списання оформимо після виконання домовленості, а до того часу стягнення призупинимо. Решту боргу Вікторія повертатиме за окремим графіком. Усі витрати, пов'язані з вашою роллю, оплачую я.

Я дивлюся на його простягнуту долоню, відчуваючи дивне хвилювання. І хоча я розумію, що попереду на мене чекає чимало складнощів, уперше за останню добу з'являється відчуття, що ситуація не зовсім безнадійна.

— І все це ми зафіксуємо письмово, — нагадую, перш ніж потиснути його руку.

— Не сумнівався, що ви про це згадаєте.

Його пальці змикаються навколо моєї долоні. Рукостискання міцне, упевнене, але Артем чомусь не поспішає відпускати мене. Я підводжу очі й зустрічаюся з його поглядом.

— Тільки одна умова, Софіє, — тихо додає він. — Якщо вже ми домовилися, я очікую, що ви виконуватимете свою частину угоди так само сумлінно, як щойно торгувалися.

— А я очікую, що ви не намагатиметеся змінювати правила посеред гри.

На його губах з'являється усмішка.

— Побачимо, хто з нас першим захоче їх переглянути.

Я нарешті вивільняю руку, хоча тепло його долоні ще кілька секунд відчувається на шкірі. Мені зовсім не подобається, наскільки задоволеним виглядає Заславський після того, як щойно погодився втратити двадцять чотири тисячі доларів.