2

У квартирі прохолодно, пахне сестриними парфумами та чимось квітковим. На тумбі біля дзеркала лежить рекламний буклет косметологічної клініки, поряд стоїть порожня склянка з-під кави. З вітальні долинає знайоме невдоволене нявкання, і за кілька секунд мені назустріч виходить Барсик.

— Привіт, красеню. Тебе теж покинули напризволяще?

Кіт зупиняється, уважно оглядає мою валізу й обнюхує пакет. Переконавшись, що нічого цікавого для нього там немає, він розвертається й прямує до кухні. Я знімаю кросівки, залишаю речі біля шафи та йду слідом, дорогою зазираючи до спальні. Ліжко акуратно застелене, дверцята гардероба прочинені, а на туалетному столику стоїть ціла армія флаконів, баночок і тюбиків, загальна вартість яких, підозрюю, перевищує мою місячну зарплату.

Сестри ніде немає. Мабуть, виїхала раніше, ніж планувала, і просто забула попередити. Віка взагалі не надто переймається такими дрібницями, як домовленості, пунктуальність і необхідність повідомляти близьких про зміну планів. Коли ми були маленькими, мама постійно повторювала, що старша сестра повинна бути для молодшої прикладом. Віка старанно виконувала цю настанову, демонструючи мені всі можливі способи потрапити в халепу. Завдяки їй я ще в підлітковому віці навчилася не довіряти хлопцям із мотоциклами, уважно читати договори й ніколи не давати гроші в борг людям, які починають розмову зі слів «у мене геніальна бізнес-ідея».

Я пишу їй повідомлення, що вже приїхала, й прошу зателефонувати, коли матиме можливість. Потім розкладаю продукти, перевіряю котячі миски та відчиняю шафку з кормом. На відміну від людського холодильника, Барсикові запаси справді вражають. Тут є кілька видів сухого корму, консерви, ласощі. Мені стає трохи образливо від усвідомлення, що кіт у цій квартирі харчується різноманітніше за власну господиню.

— У тебе, я дивлюся, непогане життя, — повідомляю Барсику, викладаючи в миску порцію вологого корму. — Жодної роботи, жодних кредитів, їжу приносять просто під ніс. Ще й квартиру прибирають безкоштовно. Може, мені теж завести собі якусь Віку?

Кіт не звертає на мене уваги, захоплено наминаючи сніданок. Я залишаю його в спокої й вирушаю оглядати свої тимчасові володіння. У сестри справді чудова квартира. Світлі стіни, великі вікна, м'які меблі, простора кухня з усією необхідною технікою. Вона винаймає її вже майже два роки, і я досі не розумію, як примудряється оплачувати оренду. Віка працює менеджеркою в салоні краси, але її зарплати навряд чи вистачає на всі ці розкоші. Щоправда, сестра регулярно знаходить додаткові джерела доходу, про які розповідає настільки заплутано, що я давно перестала намагатися розібратися.

У другій половині дня я влаштовуюся на балконі з ноутбуком, чашкою кави та тарілкою полуниці. Погода чудова, сонце приємно гріє ноги, а з вулиці долинає звичний міський гамір. Уперше за останні кілька тижнів мені нікуди не потрібно поспішати. Я можу спокійно перевірити робочу пошту, завершити кілька дрібних справ і решту дня присвятити собі. Від цієї думки настрій помітно поліпшується, навіть попри те, що Барсик вирішує вмоститися просто на клавіатурі ноутбука й категорично відмовляється поступатися місцем.

Ближче до вечора я знову телефоную сестрі, але вона не відповідає. У месенджері моє ранкове повідомлення досі непрочитане, і я починаю трохи нервувати. Не настільки, щоб телефонувати в поліцію чи обдзвонювати лікарні, але достатньо, щоб подумки скласти перелік усіх неприємностей, у які Віка могла втрапити за останню добу. Зрештою заспокоюю себе тим, що вона доросла жінка, яка має право провести кілька днів без телефона, особливо якщо вирушила кудись із друзями.

Увечері я приймаю ванну, замовляю піцу й вмикаю фільм, який давно збиралася подивитися. Барсик несподівано виявляє бажання скласти мені компанію, вмощується поряд на дивані й дозволяє почухати себе за вухом. Можливо, він нарешті визнав мене повноправною мешканкою квартири, а можливо, просто розраховує отримати шматочок курки з моєї піци. У будь-якому разі ми проводимо цілком приємний вечір, і перед сном я навіть ловлю себе на думці, що сестрина пропозиція виявилася напрочуд вдалою.

Наступного ранку ця думка здається мені особливо наївною.

Прокидаюся від того, що Барсик наполегливо шкребе лапою двері спальні. Я кілька хвилин намагаюся ігнорувати його вимоги, але кіт швидко переходить до голосових погроз, тож доводиться підводитися. На годиннику лише сьома, і мене охоплює цілком щире бажання пояснити цій чорній нахабній істоті, що нормальні люди у відпустці мають право спати хоча б до дев'ятої. Проте Барсика людські права не цікавлять, особливо коли йдеться про його сніданок.

Після годування кота я варю каву, готую собі омлет і сідаю за ноутбук. Маю завершити одне замовлення, перш ніж остаточно відкласти робочі справи до наступного тижня. За вікном поступово розгортається звичайний буденний ранок, сусіди поспішають на роботу, машини виїжджають із подвір'я, а я насолоджуюся можливістю працювати в піжамі й не думати про затори.

Близько одинадцятої перевіряю телефон. Від Віки жодних новин. Учорашнє повідомлення досі висить непрочитаним, а під час дзвінка механічний голос повідомляє, що абонент перебуває поза зоною досяжності. Я відчуваю неприємне поколювання тривоги десь під ребрами, хоча намагаюся не надавати цьому особливого значення. Сестра завжди була легковажною, але раніше принаймні відповідала на мої повідомлення, нехай і з кількагодинним запізненням.

Вирішую написати їй ще раз, цього разу без жартів, і попросити просто повідомити, що з нею все гаразд. Відправляю повідомлення й відкладаю телефон, сподіваючись, що до вечора вона все-таки озветься.

Саме тоді у двері дзвонять.

Я здивовано підводжу голову. Віка нікого не попереджала про можливих гостей, а замовлень із доставкою я не робила. Можливо, прийшов хтось із сусідів або кур'єр приніс чергову посилку сестри. На всяк випадок накидаю поверх домашньої майки легку сорочку, поправляю волосся й прямую до передпокою. Барсик, який досі мирно дрімав на підвіконні, миттєво насторожується й зникає за диваном. Його реакція мене трохи дивує, але я списую все на звичайну котячу нелюбов до незнайомців.