V. Вогонь

Обставини, що несподівано відкрилися, і не позбавлені сенсу слова моєї тітоньки Луїзи додавали в історію міс Оук ще більше невизначеності. Але баронеса Вістлер мала рацію  –  моя доля цілком і повністю знаходилася в моїх руках, і мені слід було розпорядитися нею із вигодою для Роуз і себе. Зараз, коли ще більше дивних обставин збіглися навколо моєї коханої, я хотів розібратися в тому, що відбувається, навіть у випадку, якщо Роуз не загрожує нічого жахливого, а мої підозри та побоювання цілком  безпідставні. Мені страшенно хотілося в це вірити, але чорні квіти, таємничий шанувальник, наділений темною уявою, померлий і раптом воскреслий лікар Корнвік не залишали мені на це жодної надії

Давши собі лад і поснідавши, я відправив до будинку містера Крафта посланця із запрошенням на вечерю від імені моєї родички і, звичайно, отримав очікувану відмову з поясненнями, що містер Ізавель Крафт сьогодні вранці відбув у свій заміський будинок і, у кращому разі, повернеться лише за тиждень. Дізнатися, де знаходиться маєток Крафтів, мені коштувало кількох дрібних монет, які я заплатив охоронцю, і цього ж дня вирушив у маленьке поселення, що знаходилося у передмісті Лондона.

Рейвен-Брідж. Я був там уже за кілька годин їзди по поганих дорогах і зупинився в єдиному готелі, розрахованому  лише на десяток постояльців. Його хазяїн, містер Кінгслі, люб'язно повідав усе, що мене цікавило:

– Маєток Крафтів  –  це не один, а кілька будинків, розташованих вздовж головної вулиці, –  пояснив мені містер Кінгслі. –  Знайдіть серед них велику сіру будівлю, якщо вам потрібно побачитися саме з містером Крафтом. У решті споруд розміщений пансіонат  для душевнохворих. Сім'я Крафтів багато років опікується ними. Він недалечко звідси, але нехай вас це не турбує, містере Майлз, пацієнти ніколи не залишають заклад без надійного супроводу.

Я негайно вирушив за вказаною господарем готелю адресою і знайшов будинок Ізавеля Крафта та пансіонат досить швидко.

І знову переді мною постала невидима примара безумства! Вона торкалася мого стомленого подіями кількох минулих днів розуму холодними липкими пальцями, забиралася під шкіру і обмацувала нічим не захищену плоть.

Але, мабуть, я надто віддалився від Лондона, бо хмари над моєю головою розсіялися, і мені все частіше почали спадати на думку  ідеї, які я раніше проганяв геть.

Образ Ізавеля Крафта, який ввижався мені того ранку, коли я спостерігав за ним із кущів, майже демонічним, наближався до звичайного людського. Навіть дещо драматичного. А слова місіс Оук у новому світлі приміського сонця здалися не такими вже безглуздими й брехливими. Я міг їм не вірити тоді, але зараз таємнича мозаїка один за одним являла мені все нові й нові елементи. І цього разу в поведінці близьких Роуз людей я не вбачав жодного підступу, ніякої небезпеки для неї самої, а тільки жертовну, самовіддану любов і ніжну опіку.

Саме таких висновків, хай і невтішних, я доходив, прогулюючись під вікнами приватного пансіонату Крафтів.

Припустимо, що міс Оук  й справді була хвора на ментальну недугу і потребувала медичної допомоги. І оскільки  я нічого не знав про її минуле життя в Італії, то не міг знати й про  умови, в яких  вона там жила або, що набагато страшніше, утримувалася. Можливо, перебування в закладі для душевнохворих було для неї звичним.

У зовсім іншому світлі поставав й Ізавель Крафт. Знову ж таки, тільки припустимо, що він побачив юну Роуз ще в Римі, подорожуючи Європою, і вона полонила його серце так само, як полонила моє. Її приваблива зовнішність і невинність викликали в нього захоплення, а хвороба – жалість. Як людина, що за іронією долі раніше не раз стикалася з різноманітними душевними хворобами, він пожертвував власним щастям і зважився на відчайдушний крок  –  одружитися з Роуз Ліліан і дістати законне право опікуватися нею. Але для чого? Можливо, для того, аби мати змогу застосовувати до неї якісь тільки йому відомі лікувальні методи, здатні допомогти нещасній.

Таке пояснення було досить прийнятним, але воно зовсім не пояснювало нічної гарячки та чорних квітів, які, до речі, могли бути між собою зовсім не пов'язані. До того ж, ніяких доказів того, що Роуз тримали саме в місці, відведеному для божевільних, а не для членів сім'ї Крафтів, у мене не було. Тобто, останнє припущення я висунув тільки виходячи з почутого від місіс Оук.

Вважаю своїм обов'язком зауважити, що поки я спостерігав за будинком і пансіонатом, а пробув я біля них цілий день, то помітив ще одну дивність: до воріт маєтку під'їхали не менше п'яти екіпажів, і на вигляд респектабельні люди, які виходили з них, незмінно прямували до входу в пансіонат. Слуги несли за ними багажі, що зазвичай складалися з кількох великих валіз, наче заклад, куди вони приїхали, був зовсім не божевільнею, а звичайнісіньким міським готелем, в якому мандрівники мали намір зупинитися на кілька днів і відпочити перш ніж продовжити подорож.  Екіпажі  прибували і їхали геть, а усі гості Ізавеля Крафта виглядали цілком здоровими людьми.

Наступного дня все повторилося знову, і через день теж. Мене страшенно мучила невідомість. У вікнах маячили жіночі силуети. Дам у пансіонаті та самому будинку було багато, але сказати точно, що серед них була і міс Оук, я не міг.

Мене ніби цвяхами прибили до цього місця. Я спав по дві години на добу і навіть найняв кількох обірваних хлопчаків, які увесь день вешталися по вулиці, щоб стежити за маєтком за моєї відсутності. Я дав їм детальний опис Роуз і точні інструкції того, що робити, якщо вони побачать, як вона  виходить з дому. Проникнути на заборонену територію для мене було неможливо – її оточував паркан  у два людські зрости заввишки, а ворота відчинялися лише тоді, коли хтось приїжджав чи  від’їжджав.

На четвертий день пильнування, коли мій розпач зріс настільки, що я готовий був знехтувати не тільки пристойністю, а й порушити закон, аби тільки опинитися в домі Крафтів, доля знову виявила мені свою прихильність. Немолода  кухарка Ізавеля Крафта з широким  масним обличчям, повертаючись з ринку, зненацька впустила кошик з яблуками, і вони розкотилися по землі на всі боки. Будучи джентльменом, я не міг залишитися осторонь  і дивитися, як ця огрядна дама, крекчучи і голосячи, збирає яблука. Я зібрав їх з дюжину і коли нахилився, щоб скласти в кошик, товстуха стиха шепнула мені на вухо: «Міс Оук чекатиме вас у саду рівно опівночі. Приходьте, містере Майлз, хвіртка буде відкрита».