ІІІ. Дух

Я навмисно йшов пішки від Гайд-парку до перехрестя вулиць Кенсінгтон-Хай стріт і Кемпден-Хілл-роуд, де розташовувався будинок тітоньки Луїзи, аби встигнути приборкати свою радість перш, ніж переступлю поріг Вістлер-холу і залюбки розповім баронесі про причини мого піднесеного настрою. Але разом із невимовним щастям, посилилися і мої тривоги, пов'язані з чорними квітами.

Дорогою додому я зайшов у кілька квіткових крамничок і поцікавився у квіткарок, чи є у них чорні троянди. Майже в кожній мені пропонували темно-бордові, які при поганому освітленні цілком могли зійти за чорні, але вони не йшли ні в яке порівняння з тим, що я бачив сьогодні вдень. Одного разу мені просто посміхнулися, ніби я вимагав негайно пред'явити мені благородні блакитні гвоздики, і ввічливо пояснили, що чорних троянд у природі не існує, бо цей сорт ще не виведений. Мене наполегливо запевняли, що якщо я й бачив щось подібне, то, напевно, не зміг оцінити глибини і відтінку кольору або просто став жертвою омани зору, не зумівши відрізнити живу квітку від  паперової. Я не намагався сперечатися, але нічого не купував і йшов до наступної крамнички.

Остаточно переконавшись, що знайти чорні квіти в Лондоні не так уже й просто, я навіть зрадів. Якщо мені все-таки вдасться віднайти місце, де вони продаються, знайти покупця такого рідкісного товару буде не важко.

Але всі мої надії відразу розвіялися у пух і в прах. Унікальні квіти могли вирощувати і в приватній оранжереї та ніколи не виставляти на продаж. Розгадавши секрет незвичайного забарвлення пелюсток, хтось цілком міг займатися ними виключно для задоволення своїх естетичних потреб. Як би там не було, а їх неприродний колір насторожував мене і змушував хвилюватися. Та навіть не він, а психічний стан дарувальника, який цілком міг загрожувати чистій та наївній міс Оук.

Роуз! Чорні квіти простягали до її імені невидимі пазурі, завдаючи мені майже фізичного болю.

Чи треба згадувати, що й цієї ночі я не стулив очей і подумки перебрав усіх присутніх на святковій вечері 28 червня, але жоден з них не підходив на роль фатального дарувальника. О першій годині  дня я вже стояв у призначеному місці в нетерпінні, готуючись переказати свої побоювання міс Оук  і добираючи слова, які б не злякали її, але змусили поставитися до ситуації розважливо.

Час минав, а Роуз Ліліан не з'являлася. Золотий годинник, подарований мені дідом з нагоди мого вісімнадцятиліття і яким я  дбайливо користувався уже вісім років, кожні кілька хвилин виринав з нагрудної кишені жилета і повертався на місце. Через чверть години, коли міс Оук так і не з'явилася на набережній Серпентайна, мої мляві побоювання стали набувати форми твердої переконаності в тому, що з нею трапилося лихо. А вже через півгодини я ладен був зірватися з місця і бігти до неї на виручку, але проблема полягала в тому, що я досі не знав, де вона зупинилася. Найімовірніше вона оселилася в будинку свого нареченого, але з таким самим успіхом могла знімати номер у готелі або навіть винаймати кімнати на той час, який планувала провести в Лондоні. Єдиною людиною, здатною допомогти мені з цим питанням, залишалася тітонька Луїза, і я стрімголов кинувся до неї.

У Вістлер-холі мене чекав новий, приємніший сюрприз – лист, доставлений посланцем відразу після того, як я залишив особняк Вістлерів і вирушив до Гайд-парку.

Красивим жіночим почерком на конверті було виведено ім'я адресата – моє ім'я, – а сам зміст листа швидше нагадував коротку записку:

«Містер Майлз, прошу вас негайно відвідати мене в помешканні містера Крафта. Усі пояснення я дам вам під час зустрічі.

          Сподіваюся на вашу прихильність, Роуз Оук».

Адреса, за якою я мав прибути в будинок Ізавеля Крафта, була вказана нижче, і турбувати тітку Луїзу більше не було потреби. Не втрачаючи жодної хвилини, я найняв кеб і опинився там так швидко, як тільки зміг.

Ізавель Крафт володів будинком у Ноттінг-Хіллі, трохи північніше Кенсінгтона. Це була нова двоповерхова будівля з фасадом, прикрашеним класичним декором. Її господар напевно відрізнявся вишуканим смаком, що не мав нічого спільного з вульгарною помпезністю.

Розплатившись з кебменом і пройшовши через ґратчасті ворота, я підійшов до дверей і постукав у них молоточком. Дверецький церемонно прийняв у мене капелюх і провів у вітальню з великими вікнами, драпірованими зеленими оксамитовими шторами. Два глибоких крісла з високими спинками стояли один проти одного, підсунуті до каміна, що не діяв у цю пору року. Між ними тулився круглий кавовий столик.

Одне з крісел було зайняте  –  у ньому сиділа місіс Елізабет Оук. Піднявшись, вона  привітно простягла мені руку для поцілунку.

– Бачу, ви здивовані, містере Майлз, – рівним голосом промовила вона.

– Зізнаюся, що так, – так само спокійно відповів я, не бажаючи робити місіс Оук свідком моїх переживань, але погане передчуття вже носилося під високою стелею кімнати, погрожуючи впасти вниз. – Сьогодні вдень я отримав записку, в якій міс Роуз люб'язно запросила мене відвідати її в будинку містера Крафта.

Прикривши побляклі очі, мисіс Оук випнула  широке, важке підборіддя.

– Записка у  вас з собою? – спитала вона.

– Так, – чесно відповів я. З того часу, як вона потрапила до моїх  рук, я не розлучався з нею ні на мить. Не міг же я просто взяти і викинути щось, написане рукою моєї дорогої Роуз! («Моя дорога Роуз» – я наважувався так називати її подумки, зустрівши тільки двічі, але  душа моя жадала бачитися з нею знову і знову, а краще  зовсім не відпускати від себе ні на крок.)

– Ви дозволите глянути на неї? – тон місіс Оук став вимогливим.

Розсудивши, що зміст короткого послання жодним чином не може нашкодити молодій дівчині і, бажаючи підкреслити серйозність своїх намірів, я вийняв лист з кишені сюртука і простяг цій жінці.

– Дякую, – отримавши записку, вона, анітрохи не цікавлячись написаним, розірвала її на дрібні частинки. У відповідь я адресував їй похмурий погляд, який вимагав негайних пояснень, але місіс Оук випередила мене: – Не зважайте, а краще сідайте, містере Майлз, – і вказала мені на крісло.  Опустившись  навпроти, вона акуратно склала жалюгідні обривки  на край столу. – Думаю, вас ще більше здивує те, що це я написала вам листа та запросила сюди від імені дочки.