10 Розділ

 Ми з Богданом вийшли з кабінету. Це було останнє судове засідання, тепер ми офіційно розлучені. Я дуже довго чекала на цей момент, тепер я вільна, і ні від кого не залежна.
- Бодю, дякую тобі за ці роки, а головне за сина. Ти подарував мені всесвіт.
- Катю, і я тобі дякую. Я був найщасливішим чоловіком, коли одружувався на тобі.
- Бувай Богдане. 
- Бувай Катю, будь щаслива.
 Я вийшла з будівлі, та пішла до свого авто. Першим ділом я вирішила купити тортик, тому відразу ж поїхала в місцевий маркет.
 

 Я довго блукала магазином, розглядала все. Вибравши тортик, я вже хотіла йти на касу, як тут побачила до болі знайоме обличчя. Його погляд був вже на мені. Руки затремтіли, я завмерла. Я не знала чи ображений він ще на мене чи всі образи вже давно забулися. Але сльози відразу потекли моїми щоками. Він усміхнувся і під біг до мене.
- Кеті, як же ш я давно тебе не бачив.
- Свяяят,- ми відразу ж обнялися, це було якось так звично, так по домашньому. Я відчула, як він витирає свої сльози.
- Кеті, я сумував за тобою,- моє тіло почало тріпотіти, а плач став ще голоснішим.
- Я теж дуже сумувала, вибач мене будь ласка.
- От дурненька, це ти мене вибач. Це я наговорив тоді повно всякої дурні,- я відштовхнулася від нього.
- Ми обоє не без гріха,- я витерла свої сльози.- Свят як ти? 
- Ходімо знайдемо краще місце для розмов, а то тут не дуже зручно.
- О, так звичайно,- я оплатила свій тортик.
Ми пішли в кафе не подалік магазину.
- Ну то що, розповідай.
- В мене є дівчина Соломія, скоро в нас весілля.
- Свят, вітаю. Я дуже рада за тебе.
- Дякую.
- Але Свят, я повинна це запитати. Ти кохаєш її?
- Кеті, я кохаю її більше понад життя,- я усміхнулася.- І вона також мене кохає, це найкраща жінка в моєму житті.
- Свят, я безмежно щаслива за тебе, нехай так буде і на далі.
- Дякую, Кеті тепер твоя черга розповідати.
- Ну що тут сказати, а я сьогодні розлучилася,- сказала з посмішкою.
- Та ну,- здивовано сказав Свят.- А ну давай детальніше розповідай.
Я розповіла Святові абсолютно все.
- Кеті я в шоці, ми не спілкувалися якихось дев’ять років,- дев’ять років, не вкладається в голові. Ніби це все ще вчора було,- а ти встигла одружитися, народити дитину, ще й розлучитися. 
- Це зовсім не схоже на ту Кеті яку я знаю.
- Ну ось так Свят, світ змінюється, і люди теж.
- Кать, наскільки я зрозумів, ти так і не змогла зв’язатися з Владом?- я заперечувально похитала головою. 
- Нажаль ні,- важко видихнула,- але життя продовжується. Потрібно шукати нові пригоди.
- Ось і правильно,- Свят зробив ковток гарячого лате, а потім різко заговорив до мене.
- Кеті, я дещо придумав.
- Мені вже страшно,- ми обоє засміялися.
- Тобі потрібно з’їздити в подорож,- я тихенько захихотіла, почуваюся ніби мені знову сімнадцять, і все ще по переду.
- Свят, яка ще подорож. Тим паче самій.
- Ну ось, ти розвієшся, відпочинеш від всього. І все налагодиться. Ну подумай, як ти можеш почати життя з чистого аркушу, якщо щодня в тебе буде повторюватися твоя щоденна рутина. Сніданок, садочок, робота, вечеря. І так щодня. Кеті тобі 100% потрібен відпочинок.
- Свят, ти напевно маєш рацію, мені справді потрібен відпочинок. Нічого в моєму житті не змінюється.
- Так і я про це.

***
- Мамусь, розкажи мені будь ласка якусь нову казочку.
- Добренько, але давай домовимося. Я розповідаю казочку, а ти закриваєш оченята. Підходить?- повільно вкрила свій всесвіт ковдрою на якій були зображені різні персонажі, з мультика «щенячій патруль».
- Підходить,- Вовчик зручно вмостився в маленькому ліжечку, й закрив оченята. 
- Жила була колись принцеса, а звали її Кетріна. Все її життя проходило гарно та гармонійно, як тут в один момент вона зустріла принца. Принц той був з інакшого королівства, і не був схожим на жодного жителя королівства Кетріни. Вона відразу зрозуміла, що кохає його, але боялася йому це сказати. Вони довгий час листувалися, і раділи листам один одного. Все йшло чудово, доки одного дня Кетріна не наробила дурниць, і..- я почула тихеньке сопіння синочка.
- На добраніч синку,- повільно чмокнула його в лобик, і  пішла на кухню до мами.

 Мама сиділа з чашкою чаю, й дивилася стрічку фейсбук на своєму телефоні.
- Мам, мені потрібно поговорти з тобою,- мама стурбовано на мене поглянула.
- Уважно тебе слухаю, щось сталося?
- Ні, все добре,- я сперлася на стільницю. – сьогодні я зустріла Свята.
Мамин погляд пом’якшав, вона посміхнулася. А я в свою чергу почала розповідати.
- Ми з ним багато теревенили, і він сказав, що для мене було б гарним рішенням поїхати на відпочинок. Я серйозно над цим задумалася,  мені здається що це навряд чи нашкодить мені.
- Доню ти, що. Звісно їдь. Відпочинеш, наберешся нових сих, і тобі стане краще. А за Вовчика не переймайся, я за ним пригляну.
- Мамусь, я тебе дуже люблю.
- І я тебе люблю донечко.

 В той самий вечір я купила квитки в Африку. Знаю це ну дуже дивний вибір для соло подорожі, але це моя давня мрія. Завжди хотіла подивитися на тамтешню природу, та тварин. Там все ніби по інакшому, не так як в Україні. 
 Після купівлі квитка я серйозно задумалася. Здається в своєму житті я зробила занадто багато поспішних дій. Я завжди спочатку роблю, а вже потім думаю. Це дуже негативна моя риса. Ось і, що мені з цим робити?