8 Розділ

  Майже всю минулу ніч, я не спала. Я блукала в роздумах про Свята, та його слова. Мені було важко це усвідомити, але я намагалася його зрозуміти. Звісно, я не пробачу йому тих слів, що він сказав. Він завжди був моєю найближчою людиною. І слухати його розповідь про те, що в мене завжди був хтось важливіший, було просто нестерпно. А ще сьогодні буде один дуже важливий день. Ось тільки я не знаю як взяти себе до купи.

Тиждень тому:
 Я допомагала мамі качати тісто для пельменів, в той самий час ми розмовляли про мамину молодість, і я навіть дізналася, що колись вона вела свій особистий щоденник, але нажаль не пам’ятає де вона його лишила. Нашу розмову перервав телефонний дзвінок. Я прочитала надпис «Куратор», й відразу взяла трубку.
- Катю, привіт. Як в тебе справи?
- Доброго ранку, Ірино Петрівно. В мене все чудово, а ви як?- я поклала свій телефон під вухо, ну щоб було зручніше працювати. Взяла ще один шматочок тіста, і розкачала його.
- Дякую Катрусю, в мене теж все добре. Я ж тобі не просто так дзвоню, в мене є хороша новина для тебе.
- Уважно вас слухаю.
- В мене є дуже хороша знайома, яка працює в лікувальному центрі для діток. Їхня попередня масажистка пішла у декрет. Ну ось моя знайома і попросила мене допомогти знайти нову працівницю, яка знається на цій роботі, і гарно ладнає з дітками. Ти найкраща студентка нашого коледжу, і наскільки я пам’ятаю ти ж любиш діток?
- Так, дуже люблю.
- Ось і прекрасно, якщо тебе зацікавила ця робота, я можу скинути тобі контакти Дарії.
- О, так звісно скидайте. Я зараз їй зателефоную.
- Добренько тоді, успіхів тобі. Бувай.
- Дякую, до побачення,- Ірина Петрівна поклала трубку.
 Я була дуже щаслива, й відразу зателефонувала Дарії Сергіївній. Ми все обговорили, та узгодили. Вона виявилася дуже хорошою та милою жіночкою. Тоді в мене ще не було проблем з цими чоловіками..

***
 З ранку мені було важко прокинутися, та піти збиратися. Але я змусила себе це зробити. Зібравшись я кинула свій телефон в сумку, подивилася на себе в дзеркало, та побігла на роботу. Капець, мені самій не віриться, що я йду на роботу своєї мрії, я так довго до цього йшла. Спочатку школа. Я щодня зубрила уроки, та вчила щось нове. Потім університет, на разі я вже закінчила другий курс, і восени піду на третій. Мені не віриться, що через тиждень я буду вже повнолітня. В дитинстві 18 років здавалися мені такими не реальними, та крутими. Але зараз я краще воліла б бути маленькою, безтурботною дівчинкою, в якої немає жодних інакших проблем, окрім того, яку ляльку попросити в Миколая, і як гарно оформити лист.
Коли я зайшла в приміщення лікарні, відразу ж зателефонувала Дарії та повідомила її, що я вже на місті. Жінка привітно зустріла мене, та провела екскурсію по лікарні. Ну і звісно ж показала мені мій кабінет. Він був дуже милим. На стінах були малюнки різних мультяшних персонажів, та тваринок.
Мені все дуже сподобалося.
 

- Ну, що Катю, готова до роботи?- я глибоко вдихнула, та відповіла.
- Звісно.
- Ну тоді ходімо за мною.
Жінка завела мене в вбиральню, та дала мені мою першу уніформу. Це були білосніжні штани, та футболка, що ідеально лягала по талії. Я ще раз поди- вилася на себе в дзеркало, та посміхнулася. Дарія провела мене до кабінету, і ми разом чекали на мого першого клієнта.
- Хвилюєшся?- з посмішкою запитала Дарія. Вона сиділа навпроти мене, та легенько погойдувалася на кріслі.
- Так, це ж мій перший клієнт,- я позіхнула та протерла свої очі.
- До речі, тепер ти наймолодший наш працівник. Хоч це й не по правилах, але ми нікому не скажемо,- Дарія смішно підморгнула оком.- На скільки я пам’ятаю, то в тебе незабаром день народження, правильно?
- Так, через тиждень.
- Ось і прекрасно.
  Чесно кажучи, я й сама дивуюся, що мене взяли на роботу неповнолітньою.
І я якось не задумувалася про це, але ж це дуже дивно. Мої роздуми перебив стук у двері.
- Так, заходьте,- відповіла Дарія.
 В кабінет зайшла дівчина приблизно двадцяти шести років та маленький хлопчик, йому на вигляд було приблизно три роки.
- Добрий день, ми з Назарчиком до масажиста.
- Добрий день, мене звати Катерина, і ви до мене,- я підійшла до хлопчика, та присіла навшпиньки.- Привіт, як в тебе справи?
 Хлопчик соромився мене, та ховався за матусею.
- Він у нас дуже сором’язливий.
- Нічого страшного, ми знайдемо спільну мову,- я встала та подивилася на маму хлопчика.- А що у вас трапилося? 
- Останнім часом Назарчику дуже боліла спинка, ми звернулися до лікаря. Ну і нам поставили сколіоз, сказали робити спеціальні вправи, та сходити до масажиста.
- Мг, зрозуміла,- я знову звернулася до хлопчика.- Назарчику ти ж хочеш щоб в тебе перестала боліти спинка?
- Так,- хлопчик вийшов з за мами.- Дузе хоцу.
- Тоді, тобі потрібно довіритися мені. Добре?
Хлопчик спочатку поглянув на маму, а потім на мене.
- Добре.

 Я оглянула хлопчика, в нього й справді не дуже хороший стан спини. Мені завжди дуже шкода маленьких діток, яким доводиться так страждати через хвороби, тому я й обрала професію, де буду допомагати таки діткам. Потім я зробила хлопчику масаж, та порадила деякі вправи, які допоможуть позбавити хлопчика болі в спині, на деякий час. Мама хлопчика була дуже вдячна мені, тай сам Назарчик був дуже радісний.
 Коли вони пішли до мене підійшла Дарія Сергіївна. 
- Молодець, в тебе талант.
- Дуже дякую.
 Пізніше жінка пішла займатися своїми справами, а я прийняла ще трьох пацієнтів. 
- Ну що ж, Катю ти молодчинка,- сказала я сама собі після того, переодягнулася в свій одяг, та поправила волосся, яке було заплетене в обережну дульку.
 Коли я йшла до дому, вже починало темніти. Тому я дістала навушники та одягнула їх, обожнюю вечірні прогулянки під музику. Але коли я розблокувати телефон, щоб увімкнути музику, побачила нещодавно надіслане повідомлення. Воно було від Влада. Мурахи пробіглися моїм тілом. Після розмови зі Святом, я зрозуміла, що не можу, й не хочу більше спілкуватися з Владом. Це реально якось не правильно, що я так сильно зблизилася з невідомим мені хлопцем. Тим паче я вважаю, що це не закоханість. Я просто відчула від хлопця те тепло й доброту, якої мені не вистачало так довго. Це просто зацікавленість, але аж ніяк не закоханість.
Я маю з цим покінчити. Коли я зайшла в наш чат прочитала повідомлення від Влада.
                             Влад🤍
- Зіронько, привіт. Не хочеш завтра зустрітися?
 Зіронько.. я довго не наважувалася йому написати, але все ж відповіла.
- Влад, вибач. Але ми не можемо більше спілкуватися, та бачитися. Я прошу тебе, не шукай мене, та не намагайся відновити зв’язок.
- Катю, що сталося? Тобі потрібна допомога?
- Ні, Влад все добре. 
- Я просто не хочу більше продовжувати наше спілкування.
- Катю, що сталося?
- Я ж кажу нічого.
- Ти зараз де
- Навіщо тобі це?
- Катю, будь ласка, скажи де ти.
- Добре, я майже в парку, доходжу до кафе в якому працює Юля.
- Зрозумів, я зараз буду, прошу не йди звідти.
- Що? Ні, не потрібно. Не їдь сюди.
- Катю, благаю. Зачекай мене.
Я подумала, як правильно зробити.
- Добре.