Розділ 7

 Наступного ранку я дуже добре виспалася. Взяла свій телефон, щоб перевірити чи писав мені хтось. Це було дуже дивно, але в мене не було жодного повідомлення від Свята.
На годиннику вже було 11:26, а Свят зазвичай встає о 7 годині, йде на ранню пробіжку, а пізніше на роботу. Він буквально щоранку, пише мені «Доброго ранку!», й розповідає як пройшов його ранок. Я почала хвилюватися, можливо щось сталося? Я підірвалася з ліжка й побігла на кухню до мами. 
- Маам, а ти говорила сьогодні з тіткою Ельою?- вони також розмовляють щоранку, поки тітка Еля йде на роботу.
- Ну так, а що сталося?- мама якраз йшла взуватися, щоб піти на роботу.
- І що там? У них все добре? 
- Катю, а що сталося?- мама захвилювалася побачивши, яка я стривожена.
- Та мені Свят нічого сьогодні не писав, а це дуже дивно.
- О господи, доню ти мене вже налякала, ну може хлопець зайнятий, і не має часу. Він же ш на роботі. Не переймайся так.
- Ну не знаю,- мама підійшла до мене, й поцілувала в щіщку.
- Ну все доню, я пішла. 
- Бувай мам,- я закрила будинок з середини на ключ, і пішла до своєї кімнати.
Ну не може такого бути, Свят ніколи, не не пише просто так. Я надіслала йому повідомлення.
- Привіт, ти як? Все в нормі?- 11:40
- Свят, ти де пропав?-11:45
Миттю над повідомленнями з’явилася позначка «переглянуто».
Ну нарешті. Хвилини йшли, але від Влада не було жодного повідомлення. Тому я вирішила йому подзвонити. 
- Ало, Свят ти чому не відписуєш на мої повідомлення?
- А що, не можна?- що за..
- В якому сенсі?
- Можливо я просто не хочу відповідати на твої повідомлення.
- Свят, якого дідька ти ведеш себе як дитина? Ти можеш нормально сказати, що сталося?
- Я не хочу говорити по телефону, бувай.
Хлопець поклав слухавку. Ну просто клас, інколи мене так дратує Свят. Ну чому не можна просто сказати причини? Теж мені містер загадка.

 Пізніше я зустрілася зі своєю подругою, Лізою. Ми навчаємося на одному курсі в університеті. Ліза швидко стала мені близькою, ми завжди сидимо поруч, на парах, ділимося конспектами, розмовами про коледж, й не тільки. Зрозуміле діло, що ми також розмовляємо про наше життя. Зараз в Лізи є хлопець, Коул, він з Канади. Рік тому наш коледж брав студентів на обмін, і Коул був одним з них. Він дуже добрий, милий, і чуйний. Хлопець  відразу сподобався Лізі. Вона любить накачених, і гарних хлопців. Коул- це втілення мрії, буквально кожної дівчини, в нього неймовірні блакитні очі й каштанове волосся, гарна фігура, та офігезний інтелект. Він дуже розумний та розуміючий.
 Ми з Лізою сиділи в затишній кафешці біля моря, та багато говорили. Я розповіла їй все про Свята, Влада, Ентона. Було важко, але ж я знаю, що Ліза це найбільша підтримка, яка в мене зараз є.
- Моя ж ти киця,- дівчина сіла ближче до мене й взяла мене за руки.- Влад справді твій янгол.
Ми обидві засміялися.
- До речі, ти не думаєш, що Свят щось відчуває до тебе?- мене порвало зі сміху від цього.
- Ти, що смієшся? Він мені, як брат.
- Ну тобі може й так, а для нього ти можливо, щось більше ніж просто подруга.
- Ой, та не придумуй маячні. Такого просто не може бути.
- Ну подумай сама, він був не дуже радісний, коли дізнався, що ти будеш тренуватися саме з Владом. А образився він на тебе через те, що приревнував тебе на вечірці, до Ентона,- та ну, не може бути.-це ж логічно, погодься.
Я ще раз прокрутила її слова в своїй голові.
- Та ні, я не думаю,- хоча всередині мене все перевернулося, тільки не це. Свят мій найкращий друг, і в мене немає жодних романтичних почуттів до нього, й ніколи не було. Це дуже не правильно..

   Після розмови з Лізою я прийшла до дому в ступорі. Та ну ні, ну не може такого бути, Свят не міг закохатися в мене. Він мені як брат. Все дитинство ми були поряд, проводили дні й вечори разом, снідали й вечеряли, сміялися й плакали.. Я не можу більше тривожити себе, цими думками. Тому вирішила подзвонити Святу, й домовитися про зустріч. 
- Ало,- ну нарешті, він не брав слухавку, що найменше 3 хвилини,- Свят, давай зустрінемося. Нам потрібно поговорити.
- Я теж так думаю, коли ти хочеш зустрітися?- я не думаючи відповіла йому.
- Вже, нам потрібно зустрітися вже.
- Добре, тоді через десять хвилин, я чекатиму тебе в «діві».
- Добре. 
  Я чим хучіше пішла збиратися. Одягнула  легеньке літнє чорнене плаття, та босоніжки на невеличкому каблуку. Взявши маленьку чорну сумочку, я поклала туди телефон, і побігла до давнього кафе «Діва». Коли ми з Святом були ще маленькі, наші батьки дуже часто ходили в це кафе. Та, коли ми підросли, не стали забувати старих традицій. Це кафе неймовірно комфортна зона, для нас з Святом, з ним в мене асоціюються лише приємні спогади. Але сьогоднішнього вечора, мені було страшно від думки про нашу розмову. Сподіваюся це все лише співпадіння. 
  Я підійша до вхідних дверей кафе. Глибоко вдихнула та видихнула.
- Так Катю, зберися.- тихенько промовила в голос.

 В середині кафе я відразу почала шукати хлопця очима. І щойно його побачила, відразу пішла до нього. Свят також мав не дуже веселий вигляд, він був ніби обурений. На ньому була чорна облягаюча футболка, та сірі спортивні штани, мені дуже подобається його стиль, здається простим, але виглядає досить привабливо.
- Привіт, - сказала я , й хотіла його обняти, але хлопець не підвівся. Мені стало незручно, я ще більше напружилася.
- Привіт, сідай, - я відсунула старий коричневий стілець, і сіла. 
- Свят, я хочу тебе дещо запитати, тільки відповідай чесно.
- Добре,- хлопець напружився, і це було добре видно. Він сперся на спинку стільця, й склав руки на грудях.
- Свят, я подобаюсь тобі?- в моєму голосі було чутно тріпотіння, зрозуміле діло я нервувала, це мій найкращий друг. Я боялася почути відповідь.
- Так,- Свят відповів дуже впевнено. Він дивився своїми блакитними мов море очима, прямо в мої очі, в мою душу…
- Я питаю не про дружню симпатію, я питаю про симпатію в любовному сенсі,- уточнила я.  Хлопець нахилився ближче до стола, та склав свої руки у замок.
- Так Кеті, я кохаю тебе. Я чорт візьми кохаю тебе з дев’яти років. Думаю про тебе, дивлюся на тебе, мрію про тебе, Кеті, розумієш?- що він несе..-  Ти дарувала мені найкращі моменти життя, ти проводила зі мною життя, ти і є моє життя. Кеті, ми з тобою були поруч буквально, завжди..
- Ти зараз говориш якусь маячню,- на мої очі  наверталися сльози. Яке кохання, що він верзе.
- Ні, це зовсім не маячня. Чи знаєш ти як тріпотить моє серце при кожній зустрічі з тобою, при кожному твоєму дотику, при кожному твоєму погляді? Кеті я кохаю тебе. Так, мені важко зараз це говорити, але я не можу більше мовчати.
- Не можеш мовчати? Ти мовчав вісім років, я все життя думала, що в мене є найкращий друг, я вірила, що це просто дружба,- мої сльози лилися від злості, на Свята. Від образи яку я отримала.- А той довбаний проект в сьомому класі, ми з тобою в двох доводили про те, що існує дружба між хлопцем і дівчиною. Ти розповідав мені про те, яка міцна наша дружба. А зараз ти говориш мені про закоханість? Я тобі не вірю.
- А ти думаєш мені було легко? Я щоразу підбирав підходящий момент щоб розповісти тобі, але не наважувався. Думаєш мені було легко дивитися, як ти знайомишся, фліртуєш, чи навіть закохуєшся в інакших хлопців? Я ревнував тебе щосекунди, коли ти була поруч з іншим. Не зрозуміло звідки взявся той Влад. Ти поводилася з ним, ніби ви знайомі сто років, і мене це дуже дратувало. Також Ентон, з ним ти також не втрачаючи часу, пішла обніматися. Тобі байдуже хто аби не я. Коли, я пішов ти ж навіть не помітила, правда? - його тон був бридкий.
- Не смій такого казати, ти нічого не знаєш про той вечір, і про мене схоже також,- він не дуже зрозумів мої слова.- І що дало те, що ти пішов? Думаєш я не шукала тебе? Помиляєшся.
- Ну так, так. Звісно шукала. Хотіла щоб я порадив тобі нового бойфренда? – він говорив це з такою насмішкою, і водночас з болю.
- Ну так, мене майже згвалтували, а ти гордишся тим, що пішов,- мені було неймовірно боляче це розповідати.- Я кликала тебе, я чекала на твою допомогу. А ти через свою тупу незрозумілу ревність, образився і пішов. Молодець, справжній мачо. Я пишаюся тобою,- я плакала, а що ще мені лишалося, я не пам’ятаю, коли ми з Свят востаннє сварилися. Ця розмова була неймовірно болюча, для мене.
- Що ти сказала?- очі хлопця також були на мокрому місті. Але я мовчала.- Я ще раз питаю, що ти сказала?
- Не смій розмовляти зі мною в такому тоні. І це було достатньо того, що тобі потрібно було почути,- я не могла більше тут бути, ці стіни, цей хлопець. Вони давили на мене. 
  Я взяла свою сумку, встала та вийшла з кафе. Останнє, що я побачила, це те, що Свят плаче. Він схилився над столом, замкнув руки на голові та плакав.        
  Коли я вийшла з кафе, то нарешті змогла видихнути. Я витерла тильною стороною долоні свої сльози, й йшла від того місця чим подалі. 
 Це була дуже важка розмова, те, що сказав Свят не вкладалося в моїй голові. Він не може бути таким егоїстом. Якого дідька, він взагалі закоханий в мене? Чому я цього не помічала? Всі думки перепліталися. Що взагалі відбувається. Я пішла в сторону своєї вулиці. Я хочу до дому, я хочу до мами. Мені вже набридло це «доросле» життя, я просто хочу бути маленькою дівчинкою, я хочу знову хочаб разок знову зʼїздити до бабусі на дачу, й поїсти її смачнючих млинців. Хочу хочаб разок побачити тата й маму разом, хочу щоб все було як раніше. Але реальність каже мені, що це не можливо..