Розділ 7

                                       16 років

— Донь, будеш кукурузку?

— Так, мам, — я засмагала на пляжі разом з мамою, ми завжди ходили туди разом, і з ранку до вечора могли просто лежати та читати книжки. Це особлива атмосфера, яку не можна просто так передати словами. Ми читали годину, а потім 30 хвилин обговорювали книжки — це була наша маленька традиція.

— Добре, тоді я теж, — мама відклала «Палаюча Стейсі» — улюблена книга мами, про дівчину-інваліда, яка не вірила у справжнє кохання, але потім зустріла чоловіка своєї мрії. Повна банальщина. Мама встала зі свого махрового рушника та пішла до жіночки, яка продавала кукурудзу.

  Я помітила почервоніння на своїх руках та зоні декольте. Воно почало свербіти не відразу, а поступово. В один момент ці почервоніння стали пухирцями, які нестерпно пекли. Повернувшись, мама побачила, що мені погано, та відразу викликала швидку допомогу. Ми взагалі не могли зрозуміти, що це.

 Коли ми приїхали до лікарні, мене оглянув лікар та сказав, що це алергія на сонце. Мені потрібно залишатися в приміщенні в періоди максимальної сонячної активності — приблизно з 10 ранку до 4 вечора, саме в цей період ультрафіолетові промені найінтенсивніші. Я намагалася дотримуватися вказівок лікаря, але інколи, коли поспішала, то могла забути намастити тіло SPF. В моїй сумочці завжди лежить пластинка протиалергену.

                                               ***
 

— Кеті, ти так в могилу мене заведеш. Тобі так важко намаститися тим довбаним кремом? — Свят ходив по кімнаті туди-сюди, взявшись руками за голову, допоки я не заговорила до нього.

— Свят, заспокійся, вже все добре, мені набагато краще, — він нарешті перевів погляд на мене, ніби тільки згадав, що я тут. — І взагалі-то, я забула про крем, тому що поспішала до тебе.

— От чорт. Кеті, вибач. От я йолуп, мала, пробач, будь ласка, — Свят сів біля мене на шкіряний диван, а я обняла його.

— Кеті, давай ще трішки посидимо так.

— Добре.

 Я сперлася на спинку дивана, тим самим лягаючи. Свят лежав в мене на животі, а я гладила його скуйовджене, біляве волосся. Я сама не знаю, як так вийшло, але ми обоє заснули. Мені снився жахливий сон про те, як я топлюся в морі, а Свят намагається врятувати мене. Я не встигла додивитися це жахіття, тому що мене розбудив надто знайомий голос тітки Ельвіни.

— Ей, молодь, ви їсти будете? — я протерла очі й побачила, як вона легенько штурхає Святослава.

 Свят протер очі, обережно сів та подивився на мене.

— Ти як? Тобі вже краще?

— Так, мені краще, все гуд, — я посміхнулася до нього.

— Тітко Елю, а котра зараз година?

— Навіть не знаю, зачекай хвилинку, — вона піднесла руку до рівня грудей і подивилася на свій неймовірний годинник. Дядько Дерек подарував їй його на сорокаріччя. — Опів на сьому.

 Ми з Святом переглянулися і в один голос запитали:

— СКІЛЬКИ?

— Опів на сьому, — більш чітко сказала тітка Еля.

— Нічого собі, о то ми соні, — сказав Свят, прибравши пасмо волосся, що впало на його обличчя.

— Ну то що, будете їсти?

— А що це? — Свят встав з дивана і підійшов до столу. — Це курка?
Я підійшла до них і заглянула в тарілку, а потім стукнула Свята легенько по голові.

— Йолуп, це смажений кролик.

— А ой.

Ми всі почали сміятися. Тітка Еля дала нам тарілки, і ми повечеряли. 

На годиннику було вже 20:14.

— Свят, проведеш мене до дому?

— Вже? Чому так рано?

— Хочу скоріше розповісти мамі про твої трусики зі Стелою.
  Свят засміявся.

— Ну, від тітки Майї у нас секретів немає, — я пирхнула.

 Я забрала свою джинсовку й сумочку, а Свят одягнув просту кофтину на замку, але на ньому вона виглядала досить привабливо.

— До побачення, — я міцно обняла маму Святослава, й ми пішли до парку. 
 Я обожнюю гуляти ввечері, коли сонце вже зайшло, а йому на заміну вийшов прекрасний місяць, взявши з собою неймовірно гарні зірки.