Розділ 4

Я підняла очі і... Що... що він тут робить?

— Ви? Що ви тут робите? — я була шокована, побачивши його тут.
— Ну, взагалі-то працюю, — його байдужий вираз мене дратував. Його ще й звали Влад — це просто комбо.
— Але... — у мене заплутався язик. Це був він... чоловік, через якого я наїлася піску.

— То що, почнемо заняття? — він поводився так, ніби нічого й не сталося...

— Ну... е-е... — Трясця твоїй матері, що зі мною? Я струснула головою і сказала,— Ну так, напевно.

— Ну, почнемо з того, як вас звати? І з якою метою ви прийшли сюди?
  Я стала на ноги.
— Катя. Мене звати Катя. Я б хотіла навчитися плавати, — я намагалася сказати це чим спокійніше, але голос тремтів.

— Але, схоже, я передумала. — З таким тренером, як ви, страшно йти у воду.

   Він вирячив на мене очі.
— Я не розумію, що поганого я для вас зробив?
   

Що? Він навіть не пам’ятає мене? Та як він взагалі посмів? — мої емоції переповняли. Тому я сказала:
 

— Ви не пам’ятаєте мене? — він про сканував мене поглядом і заперечно похитав головою.
— Ні. Мені здається, я бачу вас вперше.

— Пляж. Пісок. Кукурудза. І як ви сказали — неуважна дівчина, розкаряка.

 Він зрозумів, хто я, і відразу почав сміятися.
 

— Не очікував побачити вас тут.

  Хлопець , а точніше Влад, був досить високим, тому щоб сказати йому щось, мені потрібно було задирати голову до верху.
— Це не смішно. Якби не ви, мені не потрібно було б позоритися на пляжі, й тим паче їсти пісок.

   Влад захихотав.
 

— Подумаєш. Нічого ж не сталося, з вами все добре. А тепер нам потрібно навчити вас, Катерино, плавати.

   Він відійшов від мене і застрибнув до басейну щучкою. Насправді це виглядало гарно, немов він у слоумо.
Винирнувши, сказав:
— Ви будете залазити?

   Я підійшла до краю басейну й жахнулася: там було дуже глибоко. З моїми 1.67 я впевнена, що буде по шию. Але я не хотіла здатися боягузкою, й залізла у воду по драбині. Вода була дуже холодна.

  Тримаючись за драбину, я зрозуміла, що я не зможу її відпустити.
— Все добре?
— Не знаю, мені якось страшно.

   Він підплив до мене, взяв за руку і сказав:
 

— Просто довіртеся мені, головне не панікуйте.

   Я глибоко вдихнула.
— Ну добре.

     Я намагалася думати про те, що він просто мій тренер, а не той самий гімнюк з пляжу. Тому взяла його за руку. Він потягнув нас на середину доріжки.

— Спробуйте встати на ноги.

— Мені здається, я не дістаю.

   Мій голос тремтів. Схоже, він це почув.
 

— Головне не панікуйте, я ж стою. Просто

спробуйте, якщо не дістанете, я відразу вас підніму.

     Коли він стояв, вода діставала лише до його грудей. Не думаючи, я сказала:
 

— Ну ви звісно порівняли, себе — двометрового шкафа, й мене.

      Він голосно засміявся.
 

— Ну, так про мене ще ніхто не говорив.

І тут я зрозуміла, що сказала. Мені здається, я вже почервоніла.
— Вибачте…

   Дивлячись на нього, я спробувала стати на ноги. Майже. Вода майже діставала до мого підборіддя...

— А-а-а-а!

   Злякана, я почала карапкатися на нього, він відразу мене підняв.
— Я не можу тут бути, мені чомусь дуже страшно, — мої руки тремтіли.

— Здається, тут надто глибоко для вас.

  Він допоміг мені, і ми вилізли з басейну.
 

— Мм... — я зрозуміла, що він хоче щось сказати. — Можливо, це буде дивна пропозиція, але якщо ви не проти, я міг би позайматися з вами в морі. Там мілко і вам буде зручно.

  Я була трішки в шоці.
 

— А вам можна так робити? Ви ж на роботі.
— Ми просто нікому не скажемо, і будемо вважати, що це моє вибачення за те, що ви наїлися піску.

  Я засміялася. А він доволі милий.
 

— Ну якщо так, то добре, можна спробувати.
— Ну тоді домовилися.

  
    Через півгодини ми зустрілися з Владом біля виходу з басейну. Я дала йому свій номер.
 

— Тоді в середу о 10:00 я буду чекати вас на пляжі.

    Я вже збиралася йти до таксі, але він сказав:
— До речі, шапочку можете з собою не брати, це буде дивно виглядати.

   Ми знову засміялися. А потім розійшлися: він пішов до своєї машини, а я сіла у таксі.

    Лежачи в ліжку, я дивилася у вікно, спостерігала за зорями й прокручувала вчорашній день раз за разом. Влад був таким милим, і, схоже, він мені не байдужий.

   Мене вибило з думок те, що телефон завібрував. Це було повідомлення від Влада:
 

— Привіт, Катерино! Я сподіваюся, ви не забули, що завтра у нас заняття)))

— Привіт. Ні, не забула, але дякую, що нагадали.

Користувач Влад поставив реакцію на ваше повідомлення (сердечко).

Я почала всміхатися в телефон, потім відклала його. І через деякий час заснула.