Розділ 3

                        14 лютого. Четвертий клас.         
 

— Мамусь, можеш зробити мені, якусь гарну зачіску?- запитала я.
— Ну звісно можна,– матуся любила творити чари з моїм волоссям. 
— Мам, а можна я сьогодні одягну своє фіолетове плаття?
— Ого, Кеті, тобі хтось подобається? — Мама нахилилася в бік й подивилася мені в очі. Здається, я відразу почервоніла.
— Ні. Ти що, просто сьогодні в мене є настрій на те, щоб одягнути плаття.
Мама відхилилася назад й продовжила мене заплітати.
— Ну, звісно, можна, — нарешті відповіла вона.
   Я посміхнулася сама до себе.

   8:25
  Я зайшла до класу й сіла за свою парту. Через хвилину в клас зайшов Свят.
— Привіт, Кеті, чудово виглядаєш.
— Привіт, дуже дякую.
  Ми обнялися, а потім Свят дістав щось зі свого портфеля. То була валентинка. І тут я зрозуміла, що забула купити її для Свята, але купила для Влада. Що мені тепер робити?..
— Кеті, за нашою традицією, я хочу подарувати тобі валентинку до дня закоханих. Люблю тебе.
    Він поцілував мене в щічку. Ми почали сміятися.
— І я тебе люблю, — я не знала, що мені потрібно сказати, тому зробила вигляд, що шукаю щось у своєму рюкзаку.
— О ні, — я повернулася обличчям до Свята. — Схоже, я забула твою валентинку вдома, — актриса з мене не дуже, але Свят повірив.
— Нічого страшного, принесеш завтра.

Ми зі Святом пішли прогулятися коридором, і тут я побачила Влада, який тільки зайшов до школи.
— Привіт, — радісно промовила я.
Він підвів на мене погляд.
— Ем... Привіт, — це було сказано так, ніби «коли ти відчепишся від мене?» — Ти щось хотіла?
— Ні, просто привіталася.
   Інколи він мене дуже дратував, так як був надто спокійним і байдужим до мене. Не зважаючи на те, що Влад був на два роки старший за мене, наші класи дуже дружили між собою.

   12:43
   Пролунав дзвінок на перерву. Всі пішли їсти, в класі залишилася тільки я. Підійшовши до сусіднього 6-А класу, я нарешті наважилася підійти до нього. Я знала, що завтра його вже не буде в цій школі, він переводився в іншу через сімейні обставини. Я не знала, що в нього сталося. Тому, набравшись сил, підійшла до нього й зізналася.
— Влад, це для тебе, — я поклала на його парту валентинку. — Ти мені дуже подобаєшся. Давай будемо друзями?

Він подивився на мене здивованим поглядом, я вже думала, він погодиться. Він закашлявся й тихенько засміявся — цього я точно не очікувала.
— Ти вважаєш, що я буду дружити з такою невдахою, як ти? — він підняв брови догори й почав ще більше сміятися. — Цьому ніколи не бути, тому будь ласка, вийди з класу і не псуй мені настрій.
    В мене був шок. Сльози самі почали литися по щоках. Захлинаючись сльозами, я вибігла з класу й побігла прямісінько до туалету. Там я просиділа всі 20 хвилин перерви. Витираючи сльози, я пообіцяла собі, що ніколи в житті більше не закохаюся у будь-якого Влада.
  Проходячи повз його клас, я помітила, що його там вже немає. Напевно, його забрали батьки, але мені все одно було боляче.
Після цього дня я ненавиділа себе, я ненавиділа свою зовнішність, характер, поведінку — абсолютно все.

   Пройшли роки, і я розумію, що ми були просто дітьми, і не потрібно було сприймати це близько до серця. Але тоді на жаль, я не могла цього зрозуміти ….